Початок ХХ століття в історії Луцька багатий на відомих постатей, які своєю працею заробили велику повагу довколишнього суспільства. Одна з таких безумовних постатей – лікар Володимир Липинський, маєток якого зберігся на вулиці Богдана Хмельницького, 10.

Його колегою був не менш знаний і шанований лікар, а також сусід Мойсей Рафаловський. Його вілла не збереглася до наших днів, але своєю архітектурою вона, як і постать самого Рафаловського серед лучан, доповнює і збагачує цей куточок міської історії. Сьогодні би віллу для помешкання з розширеними функціями медичного страхування та прийому хворих можна було б назвати багатофункціональним лікарським хабом.

Мойсей Рафаловський народився у грудні 1885 року в Луцьку в родині Абрама Рафаловського, мешканця Білостоку. Сім’я Абрама переїхала жити до Луцька. Спочатку вивчав медицину в Київському університеті, а потім у Базелі. Перед Першою світовою війною вернувся на Волинь, де під час війни працював лікарем у різних шпиталях. Після війни осів у Луцьку.

Тут він здобув високу репутацію і як приватного лікаря, і як головного лікаря єврейської лікарні.

Цей заклад був заснований у 1870-х роках тодішнім рабином Ізраелем Клаунером. При лікарні відкрили притулок для старців. Фінансувався заклад з так званого коробочного збору (податку з євреїв). Спершу лікарями в ньому працювали християни. Так, знаний луцький лікар, який написав історичну книгу про Луцьк, Адам Войніч працював тут головним лікарем. Для закладу затверджували так званих «попечителів», які були свого роду посередниками між владою та установою. Попечителі займалися фінансовими та адміністративними справами. Першим попечителем був знаний луцький бізнесмен Абрам Глікліх.

 

Адам Войніч

 

Під час Першої світової Адам Войніч пішов на фронт, його посаду перейняв лікар Абрамський. За час окупації міста австрійцями заклад діяв як військовий шпиталь.

Після війни лікарня продовжила роботу як єврейський заклад. Тут також лікувалися і неєврейські пацієнти. Почасти з огляду на те, що на початку 1920-х бракувало в Луцьку лікарень для християн, а почасти тому, що в лікарні працювали фахівці, які мали добру репутацію серед мешканців Луцька без контексту приналежності до якоїсь національності чи віросповідання.

Кризовим моментом у діяльності єврейського шпиталю був 1923 рік, коли Абрам Глікліх захворів і відійшов від справ опіки над закладом. Тоді долею лікарні зацікавився добре знаний у Луцьку лікар Мойсей Рафаловський. До підтримки лікарні приєдналися й деякі луцькій підприємці-євреї. Через деякий час Рафаловський очолив заклад і під його керівництвом він отримав нове дихання. Тут продовжували лікуватися також неєвреї. Залучалися нові пожертви на діяльність закладу, були відкриті нові відділення і збудований новий корпус. Суттєво оновили спорядження, ліжка, відкрили лабораторію. Лікар Рафаловський здобув великий авторитет.

 

Десятиліття нової якісної ери завдяки Рафаловському. Фото групи лікарів біля шпиталю

 

В цій історії виринає і приємний момент єврейсько-української співпраці. Коли постало питання розширення лікарні і будівництво нового корпусу з палатами та помешканням лікаря, звернулися до луцького архітектора, колишнього міністра УНР, активного члена луцької української громади, громадського діяча і політика Сергія Тимошенка. Він запроектував одноповерхову споруду, яка й була зведена за його проектом. Ця будівля збереглася до нашого часу і зараз використовується як житловий будинок. 

 

Корпус, який запроєктував Сергій Тимошенко для єврейської лікарні

 

В одному з номерів газети «Життя Волині» за 1927 рік знаходимо публічну подяку Мойсею Рафаловському від директора Луцького театру ім. Юліуша Словацького Владислава Гарловського за успішне лікування його дружини.

Поки Мойсей займався лікуванням, його дружина Есфір взяла на себе справу будівництва будинку на колишній Лікарняній вулиці, яка в 1920-х називалася Сенкевича (в наш час – Богдана Хмельницького). У 1926 році на її замовлення луцький архітектор Казимир Школьницький запроектував розкішну велику двоповерхову віллу.

Будинок був замислений так, щоб умістити кілька функцій: житлову для родини Рафаловських, та кімнати для різних медичних функцій. Фактично, весь перший поверх був відданий для розміщення так званої Каси хворих – медичної страхової організації, для якої виділили кілька робочих кабінетів із бухгалтерією, приймальнею, кабінетом керівника та іншими службовими приміщеннями.

На другому поверсі був робочий кабінет самого Рафаловського, приймальня та житлові приміщення з вітальнею з балконом, спальнею, дитячою кімнатою, верандою, коморою та кухнею.

До вілли був прокладений телефонний зв’язок. Номер лікаря Рафаловського – 272.

 

Фасад вілли Рафаловських 

Будинок Рафаловських справа на фото під час загальнодержавної зустрічі пожежників 

 Фото 1920-х. За собором міський парк (тут зараз драмтеатр), вілла обведена кольором

 

Мойсей Рафаловський починав займатися і громадсько-адміністративними справами. Він був обраний одним із кільканадцяти членів Волинської воєводської ради – органу самоврядування, очолюваного воєводою. Однак попрацювати там не встиг, оскільки на перше засідання ради 31 січня 1929 року (там його обрали членом санітарної комісії) не прибув через хворобу.

А вже за два місяці луцькі газети подали сумну звістку: у Варшаві 23 березня через хворобу помер знаний і шанований лікар Рафаловський. Щоб віддати шану, на вокзалі зібралися дуже багато людей, особливо з-поміж єврейських мешканців Луцька. У день похорону 26 березня всі єврейські магазини в місті були зачинені. Останню шану лікареві прийшли віддати члени Луцького лікарського товариства на чолі з Франциском Мілашевським та представники міської влади.

«Лікар Рафаловський вирізнявся винятковою добротою і глибокою інтеграцією в суспільство. Передчасний його відхід викликав загальний жаль з боку лучан. Шана його пам’яті», - написали в луцькому тижневику «Волинський огляд».

Шляхом свого батька пішов Ісаак Рафаловський. У 1926 році він закінчив луцьку державну гімназію ім. Тадеуша Костюшки. Медицину вивчав у Вільні. Після повернення до Луцька проживав у родинному маєтку, там же і приймав пацієнтів, ведучи переважно приватну практику.

Віллі-хабу Рафаловських не пощастило дожити до наших днів. Немає достеменних відомостей, але у 1944 році її вже не було. На її місці був спортивний майданчик. Імовірно, в неї влучив снаряд і знищив будівлю. Адже зовсім неподалік – на довкола Театрального майдану – було дуже багато влучань і руйнувань, як і вздовж нинішнього проспекту Волі. Зі збережених фото того часу видно, що район між нинішнім пам’ятником Лесі Українці, цумом та собором, був перемелений вибухами. Ймовірно, одне з влучань було в будинок, хоча загалом стара забудова на Богдана Хмельницького збереглася.