Після Першої світової війни в Луцьку сформувався окремий квартал, де зводилася елітна нерухомість для інтелігенції.
Це були приватні вілли, які потопали у фруктових садах і зелені, а часто ще й з довгими лугами, які тягнулися від будинків дуже далеко. Будували їх переважно лікарі, інженери та успішні підприємці.
Це були нетипові будинки, які й сьогодні переважно не втратили своєї привабливості. Архітектори, маючи такі замовлення, намагалися реалізувати всі свої вміння і зробити найкращі проекти, якими можна було б пишатися. Запроектовані не з нужди, чи вузької можливості містобудівної ситуації, ці вілли стали виразником самої суті життя заможної інтелігенції та її світогляду у Луцьку 1920-х років.
Переважно ідеться про будівлі з романтичними рисами, з певними античними фантазіями, вираженими в наявності широких балюстрад, колон, з заграванням до архітектури попередніх епох, натяками на форми і образи народного будівництва. Все це давало еклектичні вілли, що своїм виглядом видавали певну ґлорію життя, якою насолоджувалися за їхніми стінами.
Головним районом концентрації вілл була ділянка довкола тоді вже закритого єврейського цвинтаря на місці нинішньої школи №1. Ділянка була спокійною, тут не було так багато міської метушні, водночас головна артерія міста – нинішня вулиця Лесі Українки – пролягала не так далеко.
Вулиця Богдана Хмельницького перед Першою світовою війною називалася Больничная, після війни ця назва отримала форму Szpitalna (Шпитальна). В середині 1920-х саме тут виникли перші вілли, які до кінця десятиліття і сформували затишний елітний квартал.
У 1927 році Есфіра Рафаловська, дружина знаного лікаря, члена Луцького лікарського товариства, замовила проект будинку в архітектора Казимира Школьницького. На той час він уже напрацював ім’я знаного архітектора, якого поважали і до якого часто зверталися. Школьницький став автором щонайменше п’яти вілл у цьому районі.
Школьницький видав проект, який нагадував шляхетські палаци, зменшені до масштабу міста і пристосовані для однієї родини. На першому поверсі Рафаловський провадив приватну практику, спеціалізуючись на лікуванні хвороб внутрішніх органів. На першому поверсі, крім приймальні, був його кабінет. Родина проживала на другому. Будівля не пережила Другу світову і сьогодні вілла Рафаловських є тільки на архівних кресленнях. Вона розташовувалася поруч із старою частиною школи №1.
Вілла Рафаловських. Тут і далі подібні зображення - з Державного архіву Волинської області
Одразу через дорогу був будинок представниці родини місцевих підприємців Каців. Збереглося кілька будинків Каців до нашого часу. Немає відомостей, хто запроектував віллу для Груні Кац на Шпитальній, проте одного будинку їй було замало і вона захотіла другий. Його збудували у 1928 році після затвердження остаточного проекту в технічному відділі луцького магістрату. Обидва будинки незвичні і нетипові для міської забудови. Обидва збереглися. В першому будинку зараз банк, у другому – кав’ярня «Золотий дукат».
Цікаво, що нинішній будинок із кав’ярнею, схожий на замкову вежу, у Груні Кац винаймав лікар Францішек Білобран. Член Луцького лікарського товариства, знаний хірург-гінеколог. Він мав свою приватну клініку на вулиці Банковій. Його клініка збереглася, тепер це стоматполоіклініка на вулиці Бандери.
Вілла Груні Кац
Вілла Груні Кац у наш час. Вулиця Богдана Хмельницького
Вілла (флігель) Груні Кац
Вілла (флігель) Груні Кац у наш час. Вулиця Крилова
На сусідній ділянці із Рафаловськими та Грунею Кац рабин Мойсей Глікліх, представник однієї з найзаможніших єврейських родин Луцька, збудував ще одну віллу. Її запроектував архітектор Казимир Школьницький у 1928 році. Будинок на два входи із 4 колонами іонічного ордеру на кожному. Мойсей Глікліх, крім того, що був рабином, був ще й благодійником. За його кошти звели єврейську гімназію на місці сучасного Педколеджу на Волі.
Вілла Глікліха йому не належала довго. За десятиліття тридцятих власники змінилися кілька разів. Останньою була Софія Димша, повірена у справах Януша Радзивілла, останнього олицького Радзивілла, який володів відомим спадковим маєтком. Є легенда, що під час Другої світової війни в цьому будинку проживав луцький ґебітскомісар Лінднер.
Вілла Мойсея Глікліха
Вілла Мойсея Глікліха в наш час. Вулиця Шевченка
Мойсей Глікліх
Отже, на східній околиці єврейського цвинтаря утворилася лінія із трьох вілл – Кац, Рафаловських та Глікліха. За західною межею їх було більше.
Відомий луцький кондитер Цезаре Розаліні у 1928 році отримав від архітектора Казимира Школьницького проект приватної вілли для своєї родини, яка складалася ще із дружини та трьох дочок. Розаліні був власником однієї з найпопулярніший цукерень міжвоєнного Луцька, яка працювала з 1912 до 1939 року. Була популярним місцем, де збиралася міська інтелігенція, відбувалися дансинги, концерти.
Сьогодні це вулиця Заповітна.
Вілла Цезаре Розаліні
Вілла Цезаре Розаліні в наш час. Вулиця Заповітна
Цезаре Розаліні
Поруч із Розаліні на наступній ділянці стояв будинок луцького бургомістра 1930-1933 років Теофіла Оловінського. Вони разом із дружиною Анною звели його у 1928 році. Поки не вдалося знайти ані прізвища архітектора, ані первинного вигляду будинку. Сьогодні він виглядає перебудованим і важко сказати, наскільки його можна занести до вілл. Проте, думається, мер міста в престижному район навряд чи зводив абиякий дім, тим більше, коли поруч красувалися розкішні архітектурні «цукерки» знаних лучан того часу. Можливо, віднайдення вигляду будинку Оловінських ще чекає нас у майбутньому.
Цей бургомістр залишив свій вклад в історії Луцька головно тим, що саме за його ініціативи та активної участі звели міський стадіон. Оловінський також був головою Комітету фізичного виховання та військової підготовки, який займався організацією будівництва стадіону. Правда, стадіоном він став пізніше. А зводилася ця спортивна споруда як велотрек. Після відкриття йому дали назву імені Пілсудського, на що голова польської держави дав особисту згоду.
Теофіл Оловінський в замку Любарта, 1929 рік
Фрагмент дверей на колишньому будинку Оловінських
Сусідами Оловінських була родина Лазаревичів. Зиґмунт Лазаревич працював землеміром і мав свою спеціальну державну ліцензію на землемірчий вид робіт. Віллу Ларазеричів звели за проектом іншого відомого луцького архітектора Францішка Кокеша у 1928 році. Сьогодні вона перебудована, а архівних креслень фасадів не збереглося. Зі збереженого плану споруди знаємо, що головний вхід у споруду прикрашали чотири колони на широких заокруглених сходах. Зиґмунт Лазаревич загинув під час війни. Сьогодні будинок розташований на перетині вулиць Заповітна (тоді вона називалася Петра Скарги) та Короленка.
План вілли Лазаревича
Перебудована вілла Зигмунта Лазаревича. Фото Людмили Висоцької
Трохи вище по вулиці Короленка (у 1920-х вона називалася Сенаторська) збереглася вілла інженера-лісівника Адольфа Бачинського. Бачимо нестандартної форми колони, балюстради на балконах, над головним входом збереглася автентична ліпнина. Будинок значною мірою зберіг свій первісний вигляд. Його збудували у 1928 році, прізвище архітектора віднайти ще не вдалося.
Заарештований Бачинський у 1943 році за доносом, що він ніби був керівником підпілля. Його посадили спочатку в луцьку тюрму, а потім перевезли в Рівне, де розстріляли.
Вілла Адольфа Бачинського. Вулиця Короленка
Через одну ділянку вздовж колишньої Шпитальної стоїть ще одна розкішна вілла. Вона належала знаному лікарю Володимиру Липинському, братові В’ячеслава Липинського. З 1920 року працював головним лікарем міського шпиталю в Луцьку. Як лікар спеціалізувався на венеричних та шкірних захворюваннях. Також займався приватною медичною практикою. Володимир Липинський був залучений у комісію, яка стежила за станом здоров’я луцьких жінок легкої поведінки. Так, у доповіді лікаря за 1936 рік ішлося, що на той час в місті на обліку під наглядом перебували 100 повій. Липинський був членом Луцького лікарського товариства разом з іншими знаними лікарями міста того часу. З дружиною Анною мали трьох дітей: дочки Аліна та Софія і син Казимир.
Віллу Липинського звели за проектом 1927 року львівського архітектора Олександра Лушпинського, представника гуцульської сецесії. Його луцьке творіння до сецесії не має стосунку. Тут автор пішов слідом за формами шляхетських маєтків Волині, які часто наслідували класицизм.
Вілла Володимира Липинського
Вілла Володимира Липинського в наш час. Вулиця Богдана Хмельницького
Таким чином, довкола колишнього єврейського цвинтаря, або довкола території нинішньої школи №1 станом на 1928 рік утворилося 9 вілл восьми власників. Дещо збоку від них розташувалися ще три будинки, один із яких зберігся, а інший лише планувався, але так і не був зведений, третього нема. В контексті нашої розмови це якісні вілли і про них варто згадати.
У 1926 році на вулиці Траугута (П’ятницька гірка) на замовлення Кшиштофа та Анни де Норманд архітектор Казимир Школьницький створив проект двоповерхової будівлі з колонами. Кшиштоф де Норманд працював заступником нотаріуса Броніслава Годлевського. Прізвище його вказує на французьке походження, детальніших відомостей про походження родини немає. На жаль, вілла де Норманд так і не була зведена. Через рік родина продала ділянку наступним власникам і згодом тут за іншим проектом вже постав готель San-Remo.
Вілла де Норманд
Тут же, на сусідній ділянці П’ятницької гірки з невідомого року стоїть ще одна вілла. У 1920-х роках вона належала Марії Жажевській. Проект немає відомостей, хто саме і на чиє замовлення звів цей будинок. Будівля збереглася в дуже наближеному до первісного вигляду за винятком вікон та матеріалу даху.
Вілла невідомих власників
Цей же будинок в наш час. П'ятницька гірка
Наша розповідь про романтичні вілли 1920-х заможних лучан була би неповною без родини Кронштейнів. Найбільших землевласників та власників нерухомості в Луцьку протягом другої половини ХІХ та першої половини ХХ століття. Приблизно на такій самій віддалі від компактного кварталу вілл довкола школи №1, як і П’ятницька гірка, тільки не на південь, а на північний схід, розташовувалася ділянка Кронштейнів, де було кілька будинків для їхнього власного використання і житла. На інших своїх землях в Луцьку вони вели бізнес. В районі нинішнього Головного управління Національної поліції на вулиці Винниченка розташовувалася вілла Міни Кронштейн, дружина Іллі Кронштейна (його онук зі своїми синами в 2019 році відвідував Луцьк). Її проект створив архітектор Казимир Школьницький у 1929 році, кілька разів переробляючи проект, щораз збільшуючи будівлю. На жаль, цей будинок не зберігся.
Вілла Міни Кронштейн
Отже, вже маємо 12 будинків, один із яких планували, але не збудували. І це зовсім не вичерпує луцьких романтичних вілл 1920-х років. Були ще подібні будинки далі на нинішніх вулицях Бандери, Ярощука в районі Київського майдану та в інших місцях того ж часу. Проте сьогодні хочеться акцентувати саме на конкретному кварталі довкола школи №1. Маємо колишній елітний квартал міської інтелігенції з яскравою архітектурою, яка є цінним зразком історичної забудови Луцька, але не вона одна!
Далі були 1930-ті роки і краща економічна ситуація. І зовсім інша мистецька традиція. Маємо цілий ряд розкішних збережених і мало спотворених котеджів у стилі модернізму. Та це вже буде зовсім інша розповідь :).
Вілли на карті сучасного Луцька. Прямокутником позначено квартал найбільшої концентрації
Щоб зібрати цю інформацію, довелося протягом років піднімати тисячі справ Державного архіву Волинської області. Сьогодні ця робота завершена, але це не означає, що більше немає вілл понад показаних і описаних. Завжди бувають несподіванки під час пошуків. Справа пошуку вілл не обмежилася тільки цієї статтею. У серпні відбулася велика екскурсія вулицями міста, де автор розказував про ці будинки і їхніх власників. Сподіваюся, цей матеріал ще раз привідкриє завісу і покаже нам лучанам місто по той бік історії.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
