У новій рубриці про луцьких інвесторів розглядаємо лучан, які вкладали ресурси в розбудову Луцька. Хто були ці люди, чим вони займалися, для яких цілей будували? Все починалося з їхнього рішення, що вони хочуть збудувати щось, вкласти гроші і запустити в цій нерухомості якийсь бізнес чи віддати її на благодійність.

Минулого разу розповідали про родину Глікліхів, які залишили нам у спадку кілька знакових будинків у центрі міста, а також відзначилися як благодійники в освітній сфері Луцька.

Сьогодні – про видавничу справу і одного з багатьох представників цієї сфери Мойсея Шнайдера.

Видавнича сфера у Луцьку переживала кілька періодів підйому. Перший був ще на початку XVII століття, коли в Луцькому братстві, хоч і обмежено, діяла мандрівна друкарня. Згодом у XVIII столітті друкарня монастиря домініканців видала більше 100 найменувань книг, а за два століття до того у селі Новостав створила перше виробництво паперу на Волині.

Наступний період розвитку – кінець ХІХ, а скоріше навіть початок ХХ століття, який плавно переріс у 1920-1930-і роки. Міжвоєння стало справді вибуховим часом появи друкарень у Луцьку. Фіксуємо таких десь із півтора десятка. Це не враховуючи редакцій, де готувалися різні видання до друку. Одна із друкарень належала місцевому єврею Мойсею Шнайдеру, який започаткував свою справу в середині 1920-х.

 

 

Комуністична пропаганда і таємне листування

У 1926 році до Луцького повітового староства надійшло звернення Азріеля Белфьора надати йому дозвіл на влаштування друкарні. Це був новий заклад, який власник назвав «Grafika». Він мав розташовуватися в будівлі на нинішній вулиці Богдана Хмельницького, але згодом через непорозуміння з власником будівлі, мусив узгодити розміщення друкарні всього за кілька будинків неподалік.

Про відкриття нової друкарні дізналися конкуренти Мендель Збар, Фалко Ріхтер. Вони разом із друкарнею «Polskie zakłady drukarskie» написали колективний лист до відділу безпеки адміністрації Волинського воєводства й подали у ньому дуже цікаві відомості.

Окрім своїх міркувань про непотрібність в Луцьку ще однієї друкарні (підписанти листа аргументували це тим, що наявні друкарні і так працюють не повний робочий тиждень, зазвичай 3-4 дні), вони запідозрили Азріеля Белфьора в підготовці до поширення комуністичної пропаганди. У листі йшлося про те, що Мойсей Шнайдер купив для Белфьора верстат і все необхідне для друкарні приладдя, оскільки сам ще не отримав дозволу на власну друкарню.

Варто нагадати, що той час був періодом активного пошуку ворогів польської держави, найпершими з яких були комуністи. Відбувалися арешти і гучні судові процеси над комуністами. У 1927 році в Луцькому окружному суді відбувся процес над комуністами, які отримали реальні терміни. А в 1934 відбувся ще один суд – так званий Луцький процес. Судили 57 членів Комуністичної партії Західної України. На ньому були присутні журналісти з Варшави, Кракова, Берліна та Праги. Процес набув широкого розголосу в пресі.

 

Луцький окружний суд. Процес над комуністами, 1927 рік

 

У листі до відділу безпеки згадувалися українські посли на сейм від Волині Андрій Пащук та Хома Приступа. Обоє відомі в Луцьку. Перший з 1920 року був головою Луцької повітової «Просвіти», другий – громадським діячем.

Для довідки: вони справді були комуністами. У 1924 році Пащук та Приступа стали членами Комуністичної посольської фракції. Обоє були членами КПЗУ. Обоє згодом переїхали до СРСР, де були арештовані і в 1937 році розстріляні.

 

Андрій Пащук та Хома Приступа

 

У листі йшлось про те, що Пащук і Приступа кілька разів приходили у друкарні Ріхтера та Збара зі спробами замовити друк продукції. Посол Пащук нібито запропонував Ріхтерові «ідеальні умови» за друк 2 рази на тиждень якоїсь газети. Вона мала виходити протягом кількох місяців перед виборами до сейму і сенату. Проте Ріхтер відмовив йому. Тоді Пащук заявив, що має якусь людину і іншу друкарню, для якої вже приготував готівку.

У листі йшлося, що ця «людина і інша друкарня» - це саме заклад Белфьора і Шнайдера. І що нібито посли вже порозумілися з новозаявленими друкарями. Питання про те, що ж більше змотивувало друкарів написати такий лист у відділ безпеки – чи то міркування конкуренції, чи бажання не допустити комуністичної пропаганди – залишається відкритим.

Цікаво, що Ріхтер сам уже мав зв’язок із Приступою. Адже у його друкарні виходила газета «Наш шлях», видавцем якої був Хома Приступа. Це не була добра співпраця, адже «Наш шлях» не один раз конфісковували разом із друкарськими формами для відбитків, що ймовірно було збитково для друкарні.

 

 

Поки органи розглядали ця заяву, справа друкарні Белфьора і Шнайдера йшла звичним порядком. Луцьке староство не висловило заперечень проти відкриття нового закладу, а відправлена в таких випадках комісія для огляду приміщення зазначила, що також не бачить перешкод за винятком того, що в приміщенні варто встановити 2 плювачки (посудина для збирання слини була популярним гігієнічним заходом в ті часи, щоб люди не плювали на підлогу), умивальник і вішалку для одягу.

У 1927 році друкарня «Grafika» була відкрита. У ній використовувалася машина «Marinoni», яку вочевидь придбав Шнайдер. Іпполіт Август Маріноні – знаний французький інженер, винахідник двоциліндрового друкарського верстата, а також ротаційної машини, яка дозволяла швидко розмножувати поліграфічну продукцію. Це зіграло великий позитивний вплив на випуск газет.

Друкарня Белфьора і Шнайдера розташовувалася у будинку, який зберігся на вулиці Богдана Хмельницького.

Верстат Маріноні у 1920-х

Будинок, де була друкарня Белфьора і Шнайдера

 

Тим часом за друкарнею «Grafika» державна поліція встановила нагляд. У листі під грифом цілком таємно до Луцького староства поліція писала, що Мойсей Шнайдер має в Луцьку власний склад матеріалів для письма і скоріше всього не провадить справ із Белфьором, оскільки має власну друкарню, яка поки що не працює. Жоден із двох друкарів, ішлося в таємному листі, не помічений за будь-якою антидержавною діяльністю і в картотеках слідчого відділу не перебуває. На всяк випадок за Белфьором нагляд продовжили.

Друкарня і будинок на центральній вулиці

А Шнайдер, вочевидь, і справді від’єднався від Белфьора і розвивав власну друкарню. У 1928 році він отримав промислове свідоцтво на заняття підприємницькою діяльністю. І в подальшому ніяких ексцесів з його закладом пов’язано не було.

Друкарень у той період у Луцьку ставало все більше. Попит на послуги був великий. У місті було кілька десятків редакцій різних газет. Усіх їх треба було друкувати. Крім того, різні оголошення, листівки, бланки, афіші, невеликі брошури, статути товариств та багато іншого давали можливість цим друкарням працювати.

У друкарні Шнайдера був випущений Статут луцького Товариства ім. Лесі Українки. Це була освітня організація, яка за мету ставила «дбати про середнє і нижче шкільництво в Луцьку». Товариство утримувало Луцьку українську гімназію.

 

 

У 1937-1938 роках Мойше Шнайдер вирішив видати серію поштівок із виглядами Луцька. На жаль, поки немає інформації, хто робив для нього фотографії, за якими потім були зроблені листівки. Однак фотографів у місті тоді не бракувало. За інформацією колекціонера Віктора Літевчука, Шнайдер видав серію із 22 листівок. Це були як історичні місцини, так і сучасні тоді об'єкти: нові банки, товариства, установи.

 

 

Окрім власної друкарні, Шнайдер зробив ще одну інвестицію – разом із дружиною Естерою збудував будинок на центральній вулиці міста. Будинок є прикладом того, як модернізм уплітався в архітектурне тло забудови міста. У ньому ж і розмістилася друкарня і магазин Мойсея.

У 1934 році старий дерев'яний будинок, що формально належав жінці, перебував у поганому стані і загрожував безпеці пішоходів. Міська влада зверталася до власниці з вимогою провести належний ремонт. Поки відбувалося листування, Естера Шнайдер звернулася до архітектора Тадеуша Садковського і в 1934 році вже мала на руках проект нового будинку.

За кілька років він уже був збудований. Ділянка, на якій зводився дім, мала вигідне розташування – на розі двох вулиць. Тож фасадами виходила на кожну з них. Конфігурація ділянки мала вигин, тож це вплинуло і на саму архітектуру: фасад зі сторони вулиці Сєраковського (нині Святовасилівська) отримав симпатичний злам площини. На цьому зламі архітектор розмістив сходову клітку і зробив дві частини будівлі різновисокими.

 

Будинок Шнайдерів, де була друкарня

 

Друкарня, палітурня, склад паперу і майстерня з виробництва паперових пакетів розмістилися в підвальному приміщенні з виходом у двір. На першому поверсі з вітринами на Ягеллонську – власний магазин. Все інше – житло.

Як склалася подальша доля Шнайдерів після початку Другої світової війни невідомо. Будинок зберігся. Він був націоналізований. Друкарня припинила своє існування. Сьогодні це переважно житловий будинок з комерційними приміщеннями на першому поверсі.