У середмісті, в історичній частині Луцька, пролягає затишна вулиця Миколи Мялковського. Вона названа на честь лучанина, який віддав своє життя, захищаючи Україну.

Вуличка починається на перетині з вулицею Лесі Українки і тягнеться до Богдана Хмельницького, роблячи вигин вкінці. Історія забудови та діяльність закладів на цій вулиці станом на сьогодні встановлена практично повністю. Ми ж торкнемося найбільш відомих постатей, пов’язаних з нею.

Це досить пізня вулиця, яка виникла тільки в 1920-ті роки. Її характер пов’язаний із плануванням забудови міжвоєнного Луцька тогочасним магістратом. Разом із сусідніми (тепер це Святовасилівська, Лесі Українки, Кривий вал, Богдана Хмельницького) вона створила кістяк зразкового кварталу для тогочасної міської забудови в принципі, а не тільки в Луцьку.

Формуватися вона почала наприкінці 1920-х років, коли кілька місцевих землевласників продавали ділянки під забудову. Магістрат вирішив назвати вулицю іменем польського письменника Стефана Жеромського.

Забудова цієї вулиці пов’зана із іменами різних героїв міської історії та помітних установ. І перше з них – Вацлав Земан. Хоча він знаний перш за все як луцький бровар, представник волинської родини броварів із чеських колоністів, завод якого працює до нашого часу, але він також був благодійником, сприяв розвитку чеського шкільництва у Луцьку і в ряді випадків виступав як інвестор забудови різних ділянок у Луцьку. До сьогодні в місті збереглося кілька будинків, власником яких був Вацлав Земан.

 

Вацлав Земан

 

Один із таких розташований одразу на перетині вулиць Лесі Українки та Миколи Мялковського. Це довгий будинок, який тягнеться вздовж вулиці десь на третину її довжини. Те, як він виглядає сьогодні, є наслідком його перебудови і розширення у 1960-х роках. Однак почав його будувати саме Вацлав Земан за проєктом архітектора найвищої категорії Тадеуша Садковського, купивши ділянку в чеха Себастьяна Подошика.

Це був типовий для тих часів модерністський будинок, який планувався під комерційну діяльність – для здачі в оренду під житло та для різних установ. На етапі проєктування на першому поверсі Земан планував відкрити кав’ярню з більярдною залою в підвалі. До реалізації цього задуму не дійшло, адже в процесі будівництва приблизно за рік до своєї смерті Земан продав будинок Деміану Грицюку, який завершив будівництво і почав використовувати будинок у 1938 році.

 

Фрагмент проєкту будинку Земана. Копія з Державного архіву Волинської області

Будинок Вацлава Земана (Деміана Грицюка)

 

Він віддав приміщення в оренду під новий «Польський готель», власником якого був Микола Чебурашкін. Готель був влаштований за останнім словом моди, ресторан пропонував віденські сніданки, тут також діяла читальня зі свіжими журналами та пресою. Готель тут працював і в ранній радянський час.

На першому поверсі відкрився другий в Луцьку магазин популярної фірми «Познанський будинок одягу». Це був один із бутіків високого рівня, яких тоді в Луцьку було небагато. До відкриття була прикута увага преси і місцевої влади, яка прибула на відкриття з вітанням власнику, луцькому підприємцю Бужинському.

 

Збережені вішаки з цього бутіка

 

Найіменитішим архітектором, чиє творіння сьогодні зберігається на цій вулиці, є Сергій Тимошенко, колишній міністр УНР, а на той час співкерівник розвідувального центру, який підпорядковувався спецслужбі Військового міністерства Державного центру УНР в екзилі. Також сенатор і посол на сейм, активний представник української громади тогочасного Луцька.

Цей будинок архітектор запроєктував для родини лікаря-хірурга повітового шпиталю Северина Ковальського. На другому поверсі був запланований кабінет з почекальнею. Радянська влада запроторила лікаря Ковальського до рівненської в’язниці, де той був розстріляний.

Сьогодні перший поверх його будинку, на жаль, понівечений, саму споруду покриває руйнівний плющ.

 

Будинок Ковальських архітектора Тимошенка

 

Сергій Тимошенко також залишив невеликий слід в сусідньому будинку з левом. Там він проєктував господарську споруду у дворі, але вона не збереглася. Сьогодні це помітний будинок на вулиці. Правда, його лев не такий давній і привезений сюди приблизно в 2000-х. Будинок зведений землеміром Олександром Дудде.

 

Будинок з левом (Олександра Дудде)

 

Ще однією відомою постаттю тогочасного Луцька, пов’язаною з цією вулицею, був член єврейської громади міста Лазар Даль. У будинку, що досі стоїть напроти колишнього готелю, була аптека Даля. У 1930-х це була одна з шістьох аптек у Луцьку. Фармацевтичну освіту Лазар Даль здобував у Петербурзі та Києві. У 1905 році відкрив аптеку в Луцьку. На той час їх було у місті три. Даль був керівником своєї аптеки до 1939. Сама ж аптека переміщувалася різними адресами. В тридцятих вона переїхала на кілька будинків вгору по вулиці.

Лазар Даль певний час був керівником єврейської громади, керував Купецьким банком, був членом люблінської Торгово-промислової палати, керівником Союзу оборони купців Волині. Даля обрали сенатором у польський парламент від Волинського воєводства. Його доля після 1939 року невідома. Аптека в радянський час вже не діяла, бо була розбомблена.

 

Лазар Даль. Фото з Національного цифрового архіву Польщі

Вивіска аптеки Даля з документів на погодження вивіски магістратом. Копія з Державного архіву Волинської області

 

На перетині з вулицею Богдана Хмельницького стоїть вілла з флігелем, що належали Груні Кац. Родина Каців у Луцьку була немалою, її представники були купцями. До сьогодні в місті збереглося кілька будинків Каців. Історію Груні Кац підхопила кав’ярня «Золотий Дукат», яка розмістилася у флігелі колишньої власнички вілли. Її маєток був одним із кількох розкішних вілл луцької інтелігенції у забудові цього району.

 

Вілла Груні Кац

Флігель Груні Кац

 

Оскільки вулиця мала комерційний характер, тобто невелика кількість власників здавали свої приміщення під різні потреби, розміщувалося тут і кілька установ. Напроти будинку Груні Кац досі зберігся триповерховий будинок з кутовим балконом. У другій половині тридцятих тут була важлива установа – Луцьке повітове староство. Грубо кажучи, його можна прирівняти до пізніших районних державних адміністрацій. Повноваження староства поширювалися на весь Луцький повіт. Установа виконувала різні державні функції: щодо переміщення осіб (видача паспортів, реєстрації тощо), питаннями освіти, охорони здоров’я, транспорту, безпеки та багато інших.

Луцьке староство існувало і раніше, але свого окремого приміщення воно не мало, тому мандрувало адресами. На вулиці Жеромського воно було до кінця свого існування в будинку Хаскеля Шижика, обставини будівництва якого приховують поки що архівні сторінки. У цій же будівлі, або в сусідній розміщувався Волинський округ союзу пожежників Польщі у Луцьку.

 

Колишнє Луцьке повітове староство

 

Проте, безумовно, серед різних установ, які розташовувалися на цій вулиці, перше місце займає Волинський музей. І хоча він тут був дуже короткий час, але саме на вулиці Жеромського була його перша адреса.

Попри те, що офіційною датою заснування теперішнього Волинського краєзнавчого музею вважається 16 червня 1929 року як Волинського музею, про діяльність такого знайдемо відомості у міжвоєнній пресі і раніше. Наприклад, у лютому 1929 музей згадується як такий, що вже існує. Більше того, вказана його адреса: будинок Фішмана у завулку біля вулиці Ягеллонської. На той момент завулок ще не мав назви, але дуже швидко він розбудувався як окрема вулиця. Будинок Фішмана існує на цій вулиці до нашого часу. Правда, він більше схожий на приватний котедж і для розташування такої установи мало придатний. Музей займав 4 кімнати на другому поверсі.

 

Будинок Фішмана

У Волинському музеї, фото 1930-х. Фото з Національного цифрового архіву Польщі

 

Волинський музей очолив етнограф Олександр Прусевич. Окрім нього, в середовищі однодумців створення музею були Анатоль Дублянський, Ян Фітцке, Юліан Нєч, Адам Войніч, Збіґнєв Ревський, Йозеф Дуткевич та інші. Це всі відомі діячі, кожен із яких у своїй царині приклали творчу енергію для розвитку культури міжвоєнної Волині. З самого початку у музеї діяли такі відділи: етнографічний, художній, історичний та природознавчий. Експонати сортувалися за науковою системою, незважаючи на вузькість приміщень.

Окрім цих установ та будинків інших власників, у тридцятих роках на вулиці Жеромського ще залишалося трохи вільного місця. Одразу біля будинку Фішмана, де короткий час був музей, планувалося будівництво так званої каси Стефчика. Ці каси були формою кредитного кооперативу для селян та ремісників. Організація створена за прикладом подібних німецьких установ, запропонованих Фрідріхом Райфайзеном. У 1890-х роках на території тоді підавстрійської Польщі такі кооперативи запропонував створювати Францішек Стефчик, від прізвища якого ці спілки називалися і в подальшому. Потім вони поширилися на території Галичини, а відтак – Волині.

 

Фасад каси Стефчика. Копія з Державного архіву Волинської області

 

Все ж касу Стефчика на Жеромського не збудували. І це виявилося на краще для архітектури Луцька, адже в другій половині тридцятих на сусідній вулиці – тепер Кривий Вал – звели будівлю для луцької філії Центральної каси рільничих спілок. Це практично те саме, що каса Стефчика, тільки з більшим розмахом діяльності. Будівля Центральної каси на Кривому Валу в плані архітектури виявилася значно кращим варіантом, ніж запроєктована Казимиром Школьницьким каса на теперішній Мялковського.

Ще одна ідея – звести на цій вулиці так званий Суспільний будинок з великою залою для зібрань, рестораном та приміщеннями для різних організацій. Був навіть обраний комітет, який диспонував майже третиною необхідної суми. Але що далі з усім цим сталося, невідомо, а будинку такого на цій вулиці не збудували.

В наступній статті розкриємо трохи секретів цієї вулиці – про втрачені вілли і їхніх господарів.