Після Першої світової війни в Луцьку сформувався окремий квартал, де зводилася елітна нерухомість для інтелігенції.

Це були приватні вілли, які потопали у фруктових садах і зелені, а часто ще й з довгими лугами, які тягнулися від будинків дуже далеко. Будували їх переважно лікарі, інженери та успішні підприємці.

Переважно ідеться про будівлі з романтичними рисами, з певними античними фантазіями, вираженими в наявності широких балюстрад, колон, з заграванням до архітектури попередніх епох, натяками на форми і образи народного будівництва. Все це давало еклектичні вілли, що своїм виглядом видавали певну ґлорію життя, якою насолоджувалися за їхніми стінами.

Головним районом концентрації вілл була ділянка довкола тоді вже закритого єврейського цвинтаря на місці нинішньої школи №1. Ділянка була спокійною, тут не було так багато міської метушні, водночас головна артерія міста – нинішня вулиця Лесі Українки – пролягала не так далеко.

 

Тиха атмосфера району вілл

 

Теперішня вулиця Миколи Мялковського, яка виходить до цього району, дещо перейняла дух вілл, хоча характер її забудови скоріше свідчить про те, що вона формувалася як міська вулиця зі зблокованими комерційними і житловими будинками, які вже не претендували на якусь заміську віллову атмосферу. Це будівлі переважно збереглися. А не дійшли до нашого часу невеликі садиби, які ще будувалися як маєтки з рисами вілл і садами довкола.

У 1927 році був готовий проєкт садиби Яна Рогульського. Будинок одразу проєктувався з флігелем, тобто окремим меншим будиночком для гостей, прислуги і господарських потреб. Дуже рідкісний приклад саме в міській забудові. Основний будинок мав симпатичний необароковий вхідний портал. Будинок не зберігся до нашого часу. Він був одразу наступним за відомим будинком із левом, який на вулиці Мялковського зберігся. Сам же Ян Рогульський був власником кав’ярні-молочарні Kolonja на центральній вулиці тодішнього Луцька Ягеллонській (тепер Лесі Українки).

 

Будинок Яна Рогульського

 

Трохи далі на ділянці край вулиці, яка тоді лиш формувалася, практично в той же час будувалася зовсім невелика садиба Емілії та Владислава Бернацьких. Проєкт будинку виконав архітектор Олексій Петров. На кресленні над ґанком бачимо дещо дивної конструкції башточку. Зрештою, міський уряд її не затвердив і проєкт довелося переробляти. В будь-якому разі, садиба Бернацьких не збереглася до нашого часу.

 

Будинок Емілії та Владислава Бернацьких

 

Поруч із Бернацькими розташовувалася ділянка Меєра Бака. Це купець, керівник Асоціації купців-євреїв Волині, керівник єврейської секції Волинського позичкового комітету. У 1927 році він збудував на своїй ділянці двоповерховий житловий будинок з робочим кабінетом. Дах покритий черепицею. Тісна забудова і ділянки довкола вже не дали можливості робити сад, території було небагато. Все ж якби цей будинок зберігся, був би гарним доповненням до нинішньої вулиці як зразок тогочасних садиб заможного прошарку населення.

 

Будинок Меєра Бака

Луцький підприємець Меєр Бак

 

Забудова і мешканці колишньої вулиці Жеромського (нині Мялковського), ба навіть цілого міського кварталу між сучасною вулицею Кривий Вал та Театральним майданом ще має багато цікавих сторінок, до які будемо й надалі висвітлювати.