Сергій Тимошенко – видатний український архітектор, громадський діяч на ниві захисту і популяризації української культури, міністр шляхів в уряді Української народної республіки. А ще він був послом на сейм і сенатором у міжвоєнній Польщі, а також одним із керівників таємного розвідувального центру при спецслужбі Військового міністерства Державного центру УНР в екзилі. Розмах діяльності величезний.

Протягом 1930-х років Сергій Тимошенко жив і працював у Луцьку. Усі його амплуа – і як архітектора, і як українського діяча, і як польського урядовця, і як таємного працівника розвідки – розгорталися тут і були тісно пов’язані, як з різними луцькими установами та організаціями, так і іншими відомим людьми у відповідних сферах життя в місті.

Станом на початок 1930-х, коли Сергій Тимошенко з родиною переїхав до Луцька, отримавши роботу в Окружному земельному управлінні, він мав уже значний авторитет як архітектор українського модерну. Зроблені і реалізовані його проекти храмів у Львові ще в 1920-х роках отримали високу оцінку культурних оглядачів та широке схвалення української громадськості. Живучи і працюючи в Луцьку, він продовжував отримувати замовлення на проектування церков.

 

Сергій Тимошенко та його дружина Марія, 1935 рік. Фото зроблене в одному з фотосалонів у Луцьку

 

Сергій Тимошенко є яскравим представник українського архітектурного модерну. Явища, яке виникло на основі творчого пошуку переважно харківської школи діячів, які на зламі ХІХ-ХХ століть намагалися віднайти власне український код у мистецтві, в тому числі в архітектурі. Опанас Сластьон, Василь Кричевський, Євген Чикаленко, Сергій Васильківський, Олександр Вербицький, Дмитро Антонович, Микола Самокиш – це лише маленький приклад із широкого кола друзів Тимошенка.

В церковній архітектурі йому вдалося не просто віднайти, а продовжити давній український стиль, використовуючи й оживлюючи барокові форми. Ось як це характеризував український письменник і театрал Микола Вороний.

«Тонко-художньо й незвично точно та ясно. Деякі з проєктів це не пересічна рисункова робота, ні, у своїм мистецько-архитектурнім помислі, в технічнім викінченні це прекрасні твори поетичного таланта. Багатющий матеріал із наших історичних забутків і вміле оброблення його дають у руки талановитого архітекта все нові й нові засоби, якими він уже може творити. Почуваючи під собою той ґрунт, він підходить до наміченого завдання й, добравши наперед критично-перевірений матеріял, дає лет своїй фантазії й починає творити. Де можна що відмінити, витягнути чи випростувати, він із тим не вагається, коли для того є в нього матеріял із наших будівельних джерел або коли зіставлення нашого принципу з чужою формою дасть еквівалєнт, як нову виправдану комбінацію. І тому його архітектурні проєкти виглядають весело, ріжноманітно, цікаво», – писав він.

Уже згодом, у 1946 році, перебуваючи в США, в інтерв’ю для вінніпезької газети «Український голос» Сергій Тимошенко подав дуже цікаві відомості про свою працю в Луцьку.

 

 

«Я в 1930 році оселився на рідних землях в Луцьку. Будучи архітектором «при земельній реформі», я всіма числами старався тримати будову хуторів в українському стилю. На Волині по моїм проєктам було збудовано 10 церков та каплиць. Так само я реставрував стару братську церкву в Луцьку, відновлюючи старинний український стиль і розпочав справу реставрації найстарішої церкви у Володимирі Волинському», – розповідав він журналісту газети, колишньому полковнику Армії УНР Володимиру Кедровському.

Теза про 10 волинських храмів Тимошенка дуже інтригує, адже ми не знаємо їх стільки. На сьогодні не вдалося ідентифікувати їх усіх, достеменно відомо лише про декілька. В будь-якому разі це ще більше говорить про не до кінця знані сторінки його творчості в Луцьку.

В іншому місці інтерв’ю автор розповів, що в 1939 році він поїхав з Луцька, а його будинок, де залишилися всі матеріали і проекти на картоні, на вулиці Матейка (тепер це вулиця Сергія Тимошенка) був пограбований. Раптом доля розпорядилася зберегти ці проекти і відгадка ще чекає нас у майбутньому? Раптом покинуті матеріали з ескізами, малюнками і кресленнями десь є? 

Із цих 10 «потенційних» храмів у Луцьку не було зведено жодного. Та і не проектувалося, бо не було такого запиту. Найближча тимошенкова церква до Луцька розташована у Прилуцькому. Це православний храм 1934 року для місцевої громади. Церкву увінчує характерної форми для тимошенківських церков маківка.

 

Прилуцьке 

 

Загалом на проектування волинських церков автором дуже вплинув час, в якому це відбувалося. Намагаючись не відходити від українського стилю, Тимошенко допустив певні риси, притаманні духу модерністської архітектури. Не треба забувати також, що працюючи в Луцьку, автор виконав майже 25 проетків будинків на замовлення приватних власників-лучан. Це все переважно якісний, рафінований і дуже стильний модернізм. Тож уникнути духу часу було неможливо і не потрібно.

«У планувальну основу волинських храмів С. Тимошенка покладена центрична або компактна хрестоподібна схема з вкороченим поперечним нефом і видовженою західною частиною, що нагадує центричні дев’ятидільні дерев’яні святині Наддніпрянщини і храми – зразки монументального кам’яного зодчества початку XVIII ст. – доби українського бароко. Модерністичні тенденції в архітектурі волинських церков С. Тимошенка очевидні у підкресленій монументальності, масивності, лаконічності нижньої частини об’ємів, сухуватій геометричності брил та форм віконних прорізів. Як ознаку впливу авангарду можна розглядати появу круглих вікон на фасадах, строгих «конструктивістських» горизонталей карнизів, підвіконних плит і стрічкових вікон», – писала про волинські храми Тимошенка рівненська дослідниця Ольга Михайлишин.

Написане можна віднайти і в мурованій церкві у селі Ясининичі неподалік Рівного, запроектовану в 1937 році. Церква була зведена на місці попередніх храмів.

 

Ясининичі

 

Ще один збережений мурований храм розташовується у селі Опарипси Дубенського району Рівненської області.

 

Опарипси

 

У селі Боровичі Волинської області розташовується ще одна церква Тимошенка, запроектована ним у 1937 році. Після війни над храмом була надбудована дзвіниця, якої не було в оригінальному проекті.

 

Боровичі

 

Церкву 1938 року у селі Гораймівка Волинської області зруйнували у 1970-х роках, вона збереглася тільки на фото.

 

Гораймівка

 

Хоч і не з луцького періоду проектування, але належить до волинських храмів Тимошенка церква у селі Бронники біля Рівного. Традиційна тризрубна дерев’яна церква розташована на пагорбі і добре видніється з дороги на під’їзді до Рівного з боку Луцька. Виконана за проектом 1923 року.

 

Бронники

 

Точно не встановлено, але ймовірно Тимошенко був співавтором церкви у Біличах Володимирського району. У ній є характерні деталі, зокрема тимошенківська маківка.

 

Біличі

 

Архітектору приписують авторство і церкви у Карпилівці на Рівненщині середини 1930-х років.

 

Карпилівка

 

У приватних листуваннях Тимошенка знайдено відомості, що він виконав ескіз (і мав намір виконати проект у 3 екземплярах) каплиці святого Йосифа у Михайлівці в нинішньому Кременецькому районі Тернопільщини. Нині каплиці в Михайлівці не існує, тож невідомо, чи вона й була збудована. Ескіз каплиці також не знайдений.

У самому Кременці на католицькому кладовищі збереглася каплиця родини Мочульських другої половини 1930-х років. Дуже цікава кам’яна споруда у поєднанні модернізму і класицизму.

 

Каплиця в Кременці

 

Авторство Сергія Тимошенка доведене у Прилуцькому, Кременці, Михайлівці, Бронниках, Ясининичах, Гораймівці, Опарипсах. Щодо Карпилівки, Білич і Боровичів ще залишаються питання. Загалом ніби складається 10, але ця десятка непевна. Тут є ще загадки, над якими треба працювати.

Реставраційні роботи на братській церкві у Луцьку призвели до зміни силуету ліхтаря і маківки (вона стала більш бароковою), а також деяких рис західного фронтону. Роботи довкола Свято-Василівської церкви у Володимирі навіть не були розпочаті.

 

Купол братської церкви у 1926 та 1989 роках. Змінилися форма маківки та ширина вікон світлового ліхтаря

 

Луцький період архітектурної творчості і життя Сергія Тимошенка є яскравою і самобутньою сторінкою в його біографії. Повне пізнання цієї сторінки ще чекає нас у майбутньому.