З історією міста Луцька пов’язано багато відомих особистостей, хтось тут народився, прожив усе життя, а хтось просто працював, чи перебував кілька днів. Проте кожна така історія є для сучасників цікавою, адже вона є пазлом однієї великої мозаїки життя нашого Луцька.

Сьогодні хочемо розповісти про постать маловідому історикам та краєзнавцям. Нижче мова піде про луцького лікаря, якого звали Михайло Фомич Кривошапкін (1829-1900). Проте окрім свого основного заняття, він був мандрівником, етнографом та краєзнавцем. Перебуваючи в Луцьку він активно досліджував Волинь та традиції місцевих мешканців.

Трішки біографії

Михайло Кривошапкін не був уродженцем міста Луцька, а народився він в місті Єнісейськ (сучасна Росія). Освіту здобував на медичному факультеті Казанського університету. Потім закінчив Медико-хірургічну академію. Спочатку працював окружним лікарем по направленню, а потім хірургом в Єнісейській лікарській управі. Він активно боровся з епідеміями, які тоді вирували в губерніях, навіть витрачав власні кошти на облаштування лікарень. Окрім лікування, він займався етнографією. Всюди де бував Кривошапкін збирав спогади, традиції , усе це старанно записував і потім видавав. З біографії лікаря відомо, що він був статським радником.

В Луцьк приїхав на роботу у 1893 році. В нашому місті він був вільно практикуючим лікарем до 1900 року. В тому ж році він помер і ймовірно був похований на одному із кладовищ міста Луцька.

Книга про Волинь

Неабияку цікавість для нас становить праця Михайла Кривошапкіна на тему «Про Волинь та Мінське Полісся». Там основний акцент автор ставить на питаннях традиційного побуту, обрядів та звичаїв мешканців регіонів. Праця нараховує 550 сторінок. Книга була видана в 1897 році. Цікавість для сучасників представляють описані там звичаї, забобони, прикмети, приказки, хвороби і способи їх лікування, як проходили весілля і похорони у ХІХ столітті.

На свої етнографічні подорожі по Волині Кривошапкін витратив 200 рублів, що відомо із його звіту. Він відвідав тоді Острозький, Заславський, Кременецький, Луцький, Ровенський, Володимир-Волинський, Ковельський, Овруцький повіти.

 

Волинське Полісся, поч. ХХ століття

 

Окрім того, що лікар Кривошапкін багато записував про етнографію краю, він ще й проводив археологічні розкопки, а знахідки відправляв до Російського географічного товариства. Варто сказати, що в своїй праці про Волинь лікар використовував напрацювання своїх попередників, зокрема, А. Богдановича та П.Чубинського.

Мандруючи по Волині лікар Михайло Кривошапкін активно вивчав народну медицину та магію. Ось, до прикладу, що він записав.

У місті Володимирі-Волинському нежить знахар лікував використовуючи щось палене. Вважалось, що запах чогось горілого, чи паленого здатний вилікувати цю недугу. Тому могли підпалити шерсть із хвоста кота, муку або зерно.

Цікаво лікували спину у різних регіонах Волині. Треба було при першому весняному громі кататись спиною по землі, після чого вважалось, що біль пройде і спина буде здорова.

Як волиняни боролись із епідеміями

Актуальними є записи про те, як волиняни боролись із епідеміями на Волині кілька століть тому. Ці спогади у старожилів Михайло Кривошапкін записав у одному із сіл на Острозького повіту Волинської губернії (сучасна Рівненська область).

Мова йшла про епідемію холери, яка відбулась 100 років тому. І якщо записи лікарем велись у 1890-х роках, то це значить сталось у 1790-х. Мешканці Волині розповідали, що епідемія вирувала в сусідніх селах, а їх село оминула. Причиною цього, на їх думку були язичницькі обряди, які вони провели. Наприклад, старші жінки брали півня, собаку та чорну кішку і їздили навколо села, цим самим створюючи захист. Інколи брали молоду дівчину в такі об’їзди. Часто старші жінки були роздягнені під час таких обрядів до гола, голосно кричали і били в бубни. Цим вони мали відлякати хворобу. Також селяни боялись їхати на роботу в ті села, де вирувала холера, але якщо доводилось їхати, то по поверненню вони здійснювали обряд очищення. Це відбувалось чітко на межі між двома селами. Відбувалось очищення через вогонь. Потрібно було переступити через запалену свічку. Саме тому, на думку селян, епідемія холери оминала їх село кілька років.

 

Десь на Волині, ХІХ століття

 

Двісті років тому на Волинському Поліссі були і досить жорстокі обряди по боротьбі із епідеміями. Про це у своїй книзі теж згадує лікар Кривошапкін. До прикладу, коли вирувала епідемія холери, в нічний час збиралось двадцять осіб двох статей і ходили по селі із палками цілу ніч. Якщо вони помічали кішку чи собаку білого кольору, то тварин забивали до смерті. Адже вважалось, що вони приносили нещастя. Звісно, такий метод аж ніяк не допомагав у боротьбі із хворобою і був досить жорстоким навіть для ХІХ століття, коли це записував луцький лікар.

В наступних публікаціях продовжимо вас знайомити із цікавими фактами історії Луцька та Волині.

 

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.