§ Мандрівник зі стажем: «Індія – це була авантюра, але туди хочеться тепер ще більше»

Мандрівник зі стажем: «Індія – це була авантюра, але туди хочеться тепер ще більше» Фото: Олександр ОРИШКО
  1. Стаття відноситься до:

«Хроніки» вже не вперше з захопленням слідкують за мандрами лучанина Олександра Оришка. На його рахунку подорожі до понад 40 країн світу. Альпініст, велосипедист і оптиміст по життю повернувся нещодавно з далекої Індії. Разом із друзями він подолав 1100 кілометрів на велосипедах північчю Індії, побував на другому найвищому автомобільному перевалі у світі (5360 м). Вражень – на години розмов. Ми обрали найцікавіші моменти.

Як усе починалося

«Коли я був малим, то ми з мамою їздили до бабусі у село. Воно за 160 кілометрів від Луцька, у Тернопільській області. І в одній із поїздок я почав маму діставати, що хочу поїхати на поїзді. А до 12 років я жодного разу не їздив потягом, хоча ми свого часу жили біля залізничного вокзалу і я дуже любив дивитися на поїзди. І от одного разу ми з села поверталися дизелем. Пам’ятаю цей момент як сьогодні. Це було так незвично!»

«Спорт певною мірою розширив мої горизонти. Я починав із легкої атлетики, ходив на плавання, волейбол і навіть фехтування. Перший мій виїзд без батьків на змагання з легкої атлетики був у Іваничі. Мені так цікаво було, жили в інтернаті. Зараз це комусь, можливо, смішно звучить, але то був новий досвід і все було цікаво».

 

Олександр побував у більш як 40 країнах світу і ставить собі за мету щорічно пізнавати бодай одну нову країну
Олександр побував у більш як 40 країнах світу і ставить собі за мету щорічно пізнавати бодай одну нову країну

 

«У шостому класі я побачив передачу про гори чи альпінізм. І тут я зрозумів: я це хочу, мені це потрібно. Почав шукати, розпитувати в школі у вчителів, де збираються ті туристи в Луцьку. Прийшов на перше заняття з туризму, ми в’язали якісь вузли з мотузок, а потім тренер показала слайди з горами. Я зрозумів: це моє. То був вівторок, вересень, 1995 рік, а вже у суботу ми поїхали на змагання в Гаразджу, де я виборов перші місця».

Про спонтанність

«Індія – це була авантюра. Я вечеряв із друзями, і тут мені товариш кидає гіперпосилання на звіт із велоподорожі Індією. Я відкрив. Уже за хвилину відписав: «Їду, де купувати квитки?».

«Гімалаї відрізняються від усіх тих гір, де я був, передусім масштабністю. Коли дивишся на семитисячник – це реально страшно». 

Легко дивитися на гори знизу. Втім, коли мова заходить про такі висоти, їх масштаб порівняно із крихітною людино - вражає
Легко дивитися на гори знизу. Втім, коли мова заходить про такі висоти, їх масштаб порівняно із крихітною людино - вражає

 

«Нічого не знав про Індію. Знав, що всі туристи їздять на Гоа і в Шрі-Ланку. Знав, що індусів дуже багато, що вони бідні, працюють за копійки і не мають що їсти. Знав, що слони і корови для них священні».

Про білих людей

«Індуси не агресивні. Але їм дуже цікаво, який ти маєш вигляд, що ти робиш, що їси, в чому одягнений, який у тебе велосипед. Їм цікаво не лише на це подивитися, а й помацати».

«Однієї ночі ми зупинилися далеко від села. Запитали лише у місцевого, чи можна тут ставати на кемпінг. Він нам: «Немає питань». А вже за деякий час на нас збіглося мало не півсела дивитися. Було ніяково. Ставимо намети, варимо їсти, а вони за метр-два сидять і дивляться. Але потім ми вечеряли, розслабилися й почали з ними говорити… Подружилися, одне слово. Взагалі люди виховані. Не беруть чужого, не крадуть, це просто цікавість, бо вони такого не бачили».

Спілкування з індійськими дітьми - одні із найкращих вражень від поїздки. В Індії діти також носять шкільну форму, як і в Україні
Спілкування з індійськими дітьми - одні із найкращих вражень від поїздки. В Індії діти також носять шкільну форму, як і в Україні

 

«Зранку до нас прийшов учитель, зібрав, мабуть, усіх місцевих школярів і почав нам дякувати, що ми зупинилися у їхньому селі. Він казав: «Завдяки вам діти змогли побачити, як подорожують туристи, їхній побут». Бо у них білі туристи – велика рідкість. Наш маршрут був геть не популярний, дістатися туди можна лише на велосипеді чи мотоциклі».

«Ми говорили англійською, і для них це був дуже цікавий досвід. У Індії в кожному штаті різні діалекти і в мене таке враження, що англійська – то їхній спосіб порозумітися між собою. Але всі вчать мову і для того, аби вирватися зі своєї провінції, мати можливість розвиватися, влаштуватися на роботу. У Делі був випадок, коли до нас підійшов студент просто з проханням поговорити англійською, бо він вивчає цю мову».

Про індусів

«Аби кайфувати в Індії, потрібно розслабитися і сприймати все спокійно. Бути в Індії буддистами певною мірою, якщо так хочете».

«У кожному штаті все по-різному. Є ввічливі, культурні, чесні, намагаються догодити туристу. А є такі, які дурять і обманюють, намагаються нажитися. Видно, що у штатах, де продають алкоголь, і п’яні лежать. У Ладаці (Західний Тибет), де більшість буддистів, люди здалися добрішими й розумнішими».

«Якось ми показали одному індусу фото з подорожі. А він так здивувався: де це таке? Ми кажемо, мовляв, хлопче, це за 200 кілометрів від тебе, це твоя країна. А є такі, які їздять, щось бачать. Усе, як і у інших країнах: є люди, які замикаються у своїх чотирьох стінах, а іншими керує цікавість, бажання дізнаватися щось нове».

 

Нежіночу роботу виконують в Індії жінки. Ця леді несе на голові бетонну суміш на будівництво
Нежіночу роботу виконують в Індії жінки. Ця леді несе на голові бетонну суміш на будівництво

 

«Загалом ціни такі, як у нас, в Україні. Я не сказав би, що дешево. Але в Індії можна торгуватися. Ціну вдавалося збивати мало не на 80%».

«Містом жінки переважно ходять у сарі, в європейському одязі – одиниці. Ті, що мусульманки, то вдягають паранджу».

Про життя у горах 

«Ті, хто живе на чотирьох тисячах над морем, справді якісь інакші. Спокійні, нікуди не поспішають. Навіть на такій висоті намагаються город тримати. Жити у таких умовах досить складно. Цивілізація за 80 кілометрів. Єдине, що я не зрозумів, – звідки вони гроші на життя беруть у тих горах».

«Ми спілкувалися з монахом. І коли сказали звідки, то він почав розпитував про стан у країні. Знає, що є війна, знає різницю між Заходом України і Сходом. Розказував, що у них теж свого часу була схожа війна, порівнював, питав нашу думку. Питаємо, звідки така обізнаність? Він нам: «Хлопці, у мене ж телевізор є». 

Гімалайські гори чарують. Це - найвищі вершини світу, які утворилися від зіштовхнення плит
Гімалайські гори чарують. Це - найвищі вершини світу, які утворилися від зіштовхнення плит

 

«Ми їхали однією з найстрашніших доріг світу. Дивишся вниз – а там провалля і де-не-де розбиті авто валяються. Пологих схилів немає – одразу на 200-300 метрів обрив».

«Не знаю, за рахунок чого вони там щасливі, але вони справді якісь більш задоволені життям. Я відчув це і на собі. Не те, що щастя, а якийсь спокій, умиротворення. Певно, природа відіграє свою роль. Я багато де був, але такої природньої краси мало де бачив. І вона всюди різна».

«Люди, які живуть у Тибеті, далекі від проблем цивілізації. Вони не переживають за курс долара. А у нас велика проблема через війну з самим собою. Люди не можуть переварити всю інформацію, не знають, чому вірити, не до кінця розуміють, що відбувається. А там таких проблем немає. У наших віддалених селах люди, мабуть, теж щасливіші».

«Для мене таке життя в глибинці було би нудне. Мені потрібна зміна обстановки, аби зрозуміти себе. Хоча певний час я хотів би так пожити».

Про побут

«В Агрі ми взяли квитки на поїзд і заплатили за вхід у віп-зал для очікування. Що таке віп-зал? Це кімната з кондиціонером. І в певний момент, сидячи в такій кімнаті, ти розумієш, що у тебе між ногами бігають щурі. Я коли побачив, то зрозумів, що на тій лавці сиджу тепер тільки з ногами».

«Біля перону стоїш, розслабляєш погляд і скільки можеш охопити, стільки бачиш, що все кишить щурами. І ходить хлопчик по коліях, збирає пляшки в мішок. Картина шокує. А ми чекаємо на крутий поїзд типу нашого «Хюндаю».

 «Були такі картини: сплять де хочуть, там же ж ходять в туалет. Умови – моторошні. Деякі під тентами живуть біля дороги. Там і діти, і щурі, і мавпи поруч…»

Торговці вуличною їжею у Делі. Горішки, фрукти, пляцки - звичайна і проста їжа індусів
Торговці вуличною їжею у Делі. Горішки, фрукти, пляцки - звичайна і проста їжа індусів

 

«Мене дуже здивувало те, що в Ладаці у жодному магазині чи у продавців вуличної їжі немає целофанових пакетів або пластикової тари. Це або паперові вироби, або з тканини, або й узагалі тарілки з листя, зроблені а-ля пап’є-маше. Мотлоху набагато менше, аніж у наших Карпатах».

«Дорожній рух в Індії – це щось неймовірне. Я поняття не маю, як вони їздять. Усі сигналять. Це в них і «привіт», і «дай дорогу», і «пропусти»… Спочатку це дуже дратувало. Якби українця кинути в центр Делі, вийняти з вух навушники, то він не знав би, куди йому тікати. Мало того, що рух правобічний, то усі ще й сигналять. Тук-тукі, мотоциклісти, велосипеди, корови, авто – це все видає якийсь звук і кудись їде. Але хай як дивно, я не бачив жодної аварії».

Про рукотворну красу 

«У Делі ми були в Свамінараян Акшардхам. Це святиня і музей, де показано усю історію Індії, з експозиціями, демонстрацією фільмів. У центрі комплексу стоїть храм, інкрустований усередині дорогоцінним камінням, білим мармуром. Споруду заборонено фотографувати всередині. Можна лише купити каталог чи листівку з цього місця».

Знаменитий Тадж Махал, храм, збудований імператором Шах Джахан Мугалом як мавзолей для своєї персидської дружини Мумтаз-Махал
Знаменитий Тадж Махал, храм, збудований імператором Шах Джахан Мугалом як мавзолей для своєї персидської дружини Мумтаз-Махал

 

«Одна жінка нам розповіла,  що це для того, аби відвідувачі храму могли відключитися від своїх проблем, не відволікатися на дзвінки, фото, а мали можливість повністю бути спокійними. Побути з собою наодинці. По периметру храму вирізано  147 слонів. Під кожним із них вирізані мудрості, які дають знову ж таки поживу для роздумів».

Про мандри 

«У мандрах треба бути до всього готовим. Один наш колега впав із велосипеда на швидкості 60 км/год. Сильно подерся, шолом поламав, але загалом цілий. А за кілька днів до походу на нашому маршруті з’їхала земля, загатила річку, вода затопила село і дорогу, якою ми мали їхати. Тому два кілометри з велосипедами в руках і рюкзаками довелося йти через гори козячими стежками».

«Коли пізнаєш більшу кількість людей, культур, то можеш проаналізувати й себе, змінити власне ставлення до життя. У нас люди замикаються у самих собі і не можуть порівняти своє життя з життям інших. Вважають, це проблема. Тоді важко отримати кайф від того, що маєш чи можеш мати. Хіба це таке вже щастя – поїхати в Туреччину на пляж? Як на мене, то це марна втрата часу».

Олександр Оришко, Максим Одноволюк та Олексій Страшко (зліва направо) – мандрівники, які подолали велосипедами більш як тисячу кілометрів загадковою Індією
Олександр Оришко, Максим Одноволюк та Олексій Страшко (зліва направо) – мандрівники, які подолали велосипедами більш як тисячу кілометрів загадковою Індією

 

«Не уявляю свої мандри без фотоапарата. Фото допомагають мені показати рідним, де я побував, і відтворити ті емоції, почуття, які відчував у той момент. Знімки ніби переносять у минуле, і це гарне відчуття».

«Починаєш летіти додому тоді, коли те, по що приїхав у ту країну, тобі вже приїдається, стає буденністю. З Індією такого не було. За кожним перевалом – новий краєвид, який кардинально відрізняється від попереднього. Тому Індії було мало, бо вона всюди різна. Хочу туди ще, вже намітив один маршрут».

«Хочу дуже в Антарктиду і, звичайно, на Еверест. Це поки що мрія, бо потребує великих фінансів. Але якби мені випала така можливість – поїхав би не задумуючись. А наступною для мене буде та країна, куди знайду дешевий квиток». 

Олександр Оришко висловлює подяку
за допомогу в організації поїздки
ТМ «Дмитрук».

Озеро Нігсен у місті Шрінагар. Ось на таких човнах торговці проподають спеціаї та прянощі
Озеро Нігсен у місті Шрінагар. Ось на таких човнах торговці проподають спеціаї та прянощі

 

Кольорові і чудернацькі вантажівки в індійських містах. Тут - вирує життя
Кольорові і чудернацькі вантажівки в індійських містах. Тут - вирує життя

 

Люди у горах більш розуміють себе і світ навколо, оскільки ближчі до природи
Люди у горах більш розуміють себе і світ навколо, оскільки ближчі до природи

 

Дівчинка-пастух. Схоже, до праці тут привчають з малечку
Дівчинка-пастух. Схоже, до праці тут привчають з малечку

 

 

 

Мандрівник згадує: вночі температура опускалася до -10, а вдень, бувало, досягала +48 градусів у тіні
Мандрівник згадує: вночі температура опускалася до -10, а вдень, бувало, досягала +48 градусів у тіні

 

Жінки в Індії носять традиційний одяг, який називається сарі. Такий місцевий звичай робить цю країну ще більш барвистою
Жінки в Індії носять традиційний одяг, який називається сарі. Такий місцевий звичай робить цю країну ще більш барвистою

 

Одне з індійських сіл. Життя посеред пустелі
Одне з індійських сіл. Життя посеред пустелі

 

Ганеш - божество з головою слона. Він прибирає всі перепони для кожного, хто попросить його про допомогу. Це індуський бог успіху і мудрості.
Ганеш - божество з головою слона. Він прибирає всі перепони для кожного, хто попросить його про допомогу. Це індуський бог успіху і мудрості.

Бурхлива річка Занскар, що в’ється долинами та ущелинами провінції Ладакх. Свого часу вона знесла міст, рештки якого видніються під новим мостом
Бурхлива річка Інд свого часу вона знесла міст, рештки якого видніються під новим мостом

 

Делі живе своїм життям: голосним, кольоровим і цікавим
Делі живе своїм життям: голосним, кольоровим і цікавим

 

Звичайна картина міста Лех, центру Ладакху, частини штату Джамму і Кашмір, який ще називають «малим Тибетом» через  схожість природи
Звичайна картина міста Лех, центру Ладакху, частини штату Джамму і Кашмір, який ще називають «малим Тибетом» через схожість природи

 

Місцеві дітлахи цікаві
Місцеві дітлахи цікаві

На висоті 5 тисяч метрів. Готелі - тисячі зірок. Що може бути краще?
На висоті 5 тисяч метрів. Готелі - тисячі зірок. Що може бути краще?

Діти в першу чергу питали чи є шоколад, каже Олександр. Дітлахів вгостили цукерками. Дівчинка, каже мандрівник, була така брудна, що здавалося багнюка почне сама відпадати від шкіри
Діти в першу чергу питали чи є шоколад, каже Олександр. Дітлахів вгостили цукерками. Дівчинка, каже мандрівник, була така брудна, що здавалося багнюка почне сама відпадати від шкіри

На перевалі в 5360 м. Ці кольорові стрічки - обереги. Тут їх залишають туристи
На перевалі в 5360 м. Ці кольорові стрічки - обереги. Тут їх залишають туристи

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.

Автор: Записала Тетяна ГРІШИНА

Коментарі