§ Історія Луцька з-під Лондона. Відомі міські імена і fire brigade

Історія Луцька з-під Лондона. Відомі міські імена і fire brigade
  1. Стаття відноситься до:

Історія з появою Кронштейнів у Луцьку – не єдиний подібний приклад. Нащадки колишніх лучан іноді приїздять до міста у пошуках свого походження.

Інколи поміж таких людей трапляються ті, хто є родичами свого часу відомих лучан, які зробили вклад в історію. Однією з таких стала онука легендарної у Луцьку родини пожежників Снітковських Лоліта Рівз, яка тепер мешкає неподалік Лондона. Вона привезла ще одну зворушливу історію.

 

Колаж Олександра Котиса

 

Східний Сассекс – затишне і тихе графство у південній частині Англії, яке на півдні омивається водами Ла-Маншу, а на півночі тягнеться до столиці Великої Британії. Тільки назви Ла-Манш тут не визнають. У місцевих це Англійський канал, назва, яка гордо відлунює давнім протистоянням саксів і норманів. Регіон полюбляють туристи за цікаві і дуже старі пам’ятки, берег протоки і м’якший, ніж в переважній частині Англії, клімат зі значно більшою кількістю сонячних днів протягом року. Відомий бруклінський район Брайтон Біч названий на честь Брайтона, одного із найбільших міст Сассексу.

Лоліта Рівз – одна із мешканок цього регіону. Вона працює в адміністрації однієї з місцевих громад, на які адміністративно поділений Східний Сассекс. І не забуває про своїх предків з Луцька, які 100 і більше років тому не раз ставали героями місцевих оповідок.

…Коли в містах Російської імперії, до складу якої на своє горе належав Луцьк у ХІХ столітті, стали організовуватися пожежні команди, то начальником луцької став Лук’ян Снітковський. Постанова Луцької міської управи датується 1878 роком. У штат набрали 9 людей. Команда розмістилася в дерев’яному сараї на території замку Любарта. Там же у замку був окремий будиночок для проживання пожежників. У їхньому розпорядженні – кілька драбин, 8 коней, кілька бочок та ломів, помпа.

На одній із веж замку стояв сторожовий, який оглядав усе місто. В пізніший час, коли з’явився телефонний зв’язок, то пожежним дзвонили. Далі сторожовий гудів у спеціальний ріжок. Це було сигналом пожежній команді збиратися. Вирушали кінні ходи з повними води бочками. Якщо ж води на гасінні бракувало, відправляли бочки до найближчої водойми. На зламі ХІХ-ХХ століть вогнеборці прибували на місце щонайпізніше за 20 хвилин від моменту повідомлення про пожежу.

 

Лук'ян Снітковський, брандмайстер Луцької пожежної команди. Фото з книги «Пожежно-рятувальна служба Волині»

 

Луцьких водовозів також залучали на допомогу пожежникам, за що вони отримували невелику платню. Розмір цієї платні був іноді настільки малим, що водовози відмовлялися доставляти воду на пожежі і всіляко викручувалися.

Лук’ян Снітковський працював у пожежній команді дуже довго – аж до 1913 року. Тоді під час пожежі критого цирку в Луцьку він пошкодив око і не зміг далі виконувати свої обов’язки. Новим брендмайстром став його син Михайло.

Одразу після призначення він пройшов важке випробування. Під час Першої світової війни одне з місць бою в Луцьку – вокзал. Там були військові склади зі снарядами. Під ворожими кулями і під вибухами снарядів пожежники гасили склад. Завдяки організаційним здібностям Михайла Снітковського ніхто не загинув, а пожежу локалізували і не допустили підриву усього складу.

 

Михайло Снітковський, син Лук'яна Снітковського, також брандмайстер. Фото з архіву Лоліти Рівз

 

Що привезли англійці

Лоліта зі своїм колегою Річардом прибули в Луцьк наприкінці червня 2019. Ми зустрілися з ними біля готелю «Україна» і одразу пішли знайомитися. Онука Михайла Снітковського тепер живе у Сассексі, але вона захотіла подивитися на місто свого дідуся.

Ось тут був кінотеатр «Сонце», один із найпопулярніший у Луцьку в 1930-х, розказую Річарду і Лоліті. А тут через дорогу за 20 метрів – найпопулярніша міська цукерня Цезаре Розаліні. І зручно було, виходячи з театру, одразу зайти на тістечка до знаного кондитера. А це, показую, у нас низається трилінка. Варшавський інженер у 1930-х роках вигадав і запатентував її. Ваш дідусь ходив по ній. Лоліта фотографує. Хоче мати на спогади картинки з міста, звідки походить її родина.

Доходимо до замку, показую, де розташовувалася пожежна команда, де жив її дідусь. Все виглядає дуже зворушливо, жінка вражена. Підіймаємося на мури. Кажу, ось звідси пожежники дивилися на місто і коли бачили дим, били тривогу. А на цій вежі стояв сторожовий пожежний будиночок.

Спілкуємося за кавою. Шкода, що це не можна зробити в Розаліні – не те що цукерні, навіть самого будинку, де вона розташовувалася, вже нема. Лоліта доповнює історію Луцька фактами із життя свого дідуся. Це не написано в архівах, інформація зовсім не знана.

…Одного разу в 1926 році в Луцьку відбувалася «католицька хода» (яка саме хода, відомостей немає). Так збіглося, що в це час один із будинків у місті загорівся. Коли до нього прибула міська пожежна команда з брендмайстром Михайлом Снітковським, виявилося, що хода саме підійшла до будинку і заважала його насінню. Пожежник не став чекати і розігнав ходу, щоб підібратися до пожежі. Вогонь ліквідували, але в результаті Михайло Снітковський втратив роботу через цей випадок.

Потім Михайло десь пропав і його родина довгий час думала, що він помер. Його дружина Олександра заново вийшла заміж. Але одного разу Михайло Снітковський повернувся додому і побачив свою родину щасливою з новим чоловіком своєї колишньої дружини. Ним був пан Зінковський, який працював у поліції. Це звучить незбагненно. Але годі сподіватися, що якісь давні папери зможуть розказати більше, а детальніших відомостей не знає навіть Лоліта.

Михайло Снітковський був одружений із Олександрою Переплочикою. У них було троє дітей – Олена, Євген та Юрій. Це була православна родина. Лоліта є дочкою Олени.

У Державному архіві Волинської області вдалося відшукати метричні відомості, що Михайло Снітковський народився 29 грудня 1889 року, православний. У нього було щонайменше двоє братів – Діонісій та Олександр – і сестра Віра. Усі православні. Хрещені у соборі святої Трійці в Луцьку (про Віру місце хрещення невідоме). Ця родина мала нетипову конфігурацію. Батько Лук’ян Діонісійович Снітковський був православним, а мати Пауліна – лютеранкою.

 

Олександра Снітковська. Фото з архіву Лоліти Рівз

Олена Снітковська з другом. Фото з архіву Лоліти Рівз

 

Родина жила зовсім поряд із тим місцем, де ми зустрілися з Лолітою і Річардом. Вулиця Конопніцької, якої сьогодні не існує, тягнулася прямо за самим готелем «Україна». Там, де тупиковий проїзд між готелем та Головним управлінням Національної поліції. Очевидно, цей проїзд постав на місці давньої вулиці.

Коли прийшли совіти, родину репресували. Куди подівся Зінковський, невідомо. Олександра ж, імовірно, була заслана до Сибіру, але повернулася в Луцьк перед самим приходом німців. Жінка зійшлася з єврейською родиною Ізмайлових, у яких був син Георгій. Сталося так, що родина змушена була тікати з Луцька без сина до Одеси. Він залишився в Олександри Снітковської і коли німці прийшли, вона сказала, що це її син. Зрештою, родина Ізмайлових з’єдналася після війни, а Олександра Снітковського з дочкою опинилася в Англії, куди прибула в 1946 році після звільнення з німецького табору.

 

Олександра Снітковська і Григорій Ізмайлов. Фото з архіву Лоліти Рівз

 

Такі зустрічі завжди надихають. І найбільше важить навіть не те, що подібні випадки завершуються поповненням знань і колекції родинних фото з історії Луцька. Це спілкування дає можливість інакше відчути відтинок минулого і побачити, як він трансформувався в сучасне. Щоб потім це все зробити надбанням громадськості.

 

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.

Автор: Олександр КОТИС

Коментарі