Браунінг для пожежі. Хто підпалив штаб російської армії в Луцьку

Браунінг для пожежі. Хто підпалив штаб російської армії в Луцьку Фото: колаж Наталки Курсик
  1. Новина відноситься до:

У 1917 році в Луцьку було неспокійно. Навіть встежити за перебігом подій і розібратися, хто свій, хто ворог, було важко. Вже не кажучи, зрозуміти хоч якийсь подальший наслідок цих подій і їхнє значення.

Попри короткі 9 місяців австрійської окупації, з середини 1916 року Луцьк і далі продовжував залишатися у складі Російської імперії, яка розвалювалася. Лютневі події, створення Тимчасового уряду, першотравнева демонстрація. І це поряд із постійним рухом військових, розквартируванням, мобілізацією, браком харчів, палива, дров – усього найнеобхіднішого.

Наприкінці 1917 року Луцьк став містом базування штабу Особливої армії у складі російських військ. Вона мала б називатися тринадцятою, але вочевидь, із забобонних міркувань їй дали назву Особая. Особлива, а не 13-та.

Як і інші люди, військові були піддані впливу політичної моди і тенденцій. Так сталося, що частина військових, які перебували в місті, зчинили більшовицький заколот і в ніч на 13 листопада захопили владу. Зайняли пошту, друкарню і телеграф. На чолі групи стояв командир 126 дивізії Олексій Дмитрієв. Бунтарі звільнили раніше арештованих більшовиків, натомість арештували луцьку міліцію.

Наступ Дмитрієва дуже швидко припинився. Невдовзі солдати під тиском петербурзьких подій передумали і всіх арештованих звільнили. Все це відбулося вже після проголошення першого Універсалу Центральної ради. Події розгорталися швидко. Центральна рада вернула контроль над Луцьком, вже 2 грудня у місті висів прапор Української народної республіки. Штаб Особливої армії перебазувався до Рівного.

Відома адреса, де в Луцьку розташовувався штаб Особливої армії. Це Парадна, 5 (сьогодні – Словацького, 7). Будівлю збудувала Етель Груферман за проектом київського архітектора Абрама Трахтенберга у 1912-1913 роках. Будинок призначався під здачу в оренду для житла та різних установ. На яких правах там розташовувався штаб армії, невідомо. З огляду на ряд інших подібних випадків, скоріше всього про оренду не йшлося. Військові просто зайняли будинок для своїх потреб.

Найцікавіше відбулося наприкінці 1917 року, коли штаб виїжджав із Луцька. Цю історію ми знаємо завдяки збереженим показам відомого луцького пожежника Михайла Снітковського, який очолював міську пожежну команду в 1914-1921 роках. Його покази були засвідчені луцьким нотаріусом Броніславом Годлевським аж у 1931 році. Це було зроблено тому, що Етель Груферман, власниця будівлі, хотіла зменшити податок з будинку, який постраждав від воєнних дій.

 

Михайло Снітковський. Фото з архіву нащадків

 

Пожежник Снітковський свідчив, що одного дня 1917 року він з командою приїхав до будинку на Парадній, 5 за міським парком на виклик. Побачив, що палає одна з кімнат на другому поверсі. Саме та, де зберігалися документи штабу. Коли ж Снітковський увійшов до приміщення, щоб дістатися кімнати, дорогу йому перегородив один з офіцерів штабу з браунінгом у руках. І не допустив пожежних до гасіння кімнат. Не було бажання гасити приміщення і в інших військовиків, які в тому часі були поряд.

Всі стояли і дивилися, поки будинок повністю не зайнявся полум’ям. Тоді офіцер з браунінгом зник, а разом з ним й інші офіцери та канцеляристи штабу. Пожежники стали рятувати сусідні будівлі. Снітковський заявляв, що в той час ходили чутки про розтрати великих сум військовиками. Саме тому вони хотіли все спалити, аби приховати сліди злочинів. Снітковський раніше був приписаний до цього штабу як пожежний охоронець складів і часто спілкувався з військовими штабу. Він не раз чув їхню думку, що будівлю підпалили, аби приховати сліди розтрат. Причини знищення документів він назвав очевидними.

Не потрібно було ніякої війни й окупації, Луцьк палили ті, хто мали би його захищати.

…Військові лихоліття минули і власники залишилися зі своєю поруйнованою нерухомістю. Етель Груферман зі своїм чоловіком змогли відремонтувати будинок тільки в 1922 році, тобто він 5 років стояв погорілою пусткою. У міжвоєнний час вулицю перейменували на Міцкевича. Це була вуличка, витримана в стилі довоєнної сецесії. Будинок Груферманів був одним із найкращих, з кутовим куполом і яскравими сецесійними елементами, гарними різьбленими дверима. В 1990-ті роки будівля буда залишена. У 2011 році її стали розбирати, щоб збудувати новий будинок. Його образ дуже віддалено нагадує дім Груферманів. Тепер у ньому офіси та ресторан.

 

 

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.

Автор: Олександр КОТИС

Коментарі