Для археолога, який розкопує в центральній і західній частині Європи, знайти давню римську баню – за щастя. Можна відкопати стародавню мозаїку, дослідити особливості продуманої опалювальної системи, яку називають гіппокаустом. Наявність громадських лазень свідчить про гігієну. Ця традиція була поширеною і в руському світі. Проте ні там ні там бані не вирішували повністю гігієнічних проблем, а знань про рух бактерій тоді ще не існувало. Відомості про те, як було в Луцьку з цією справою, стосуються вже значно пізнішого часу – щонайменше від XV століття. Що ж сприяло поширенню хвороб?

Гігієна. Люди елементарно не знали, що треба мити руки, мити овочі та фрукти, провітрювати хати. Індивідуальна гігієна не практикувалась. Уявіть лучанина XV століття: зранку він прокидається на брудній підлозі, поруч можуть бути навіть свійські тварини. Далі він іде на Ринок, де вже почалися торги, на які з’їхалися купці з Флоренції, Кракова, Криму, навколишніх сіл. Вік купує, скажімо, кокос (такий і справді був знайдений під час розкопок у Луцьку), який перекупили на ринку в Кафі в східних торговців і привезли в Луцьк на возі крізь куряву доріг. Лучанин купує його, несе додому, починає розбивати і руками їсти. І все це без звичного сьогодні миття і дезінфекції милом. Особливо небезпечними для підхоплення різних зараз були громадські заклади – Ринки, корчми. Захворювання не залежало від соціального стану. Відсутність гігієни була притаманна всім. Правда, багатші стани мали привілей у кращому  харчуванні.

У Луцьку, як і в інших містах того часу, на вулицю виливали нечистоти, під час дощових сезонів значна частина міста перетворювалася на суцільний відстійник. Звичайно, престижні райони мали мощення, що позитивно відображалося на санітарному стані. Так, під час археологічних робіт у 2008 році на вулиці Молодіжній в Луцьку на глибині 5 метрів було виявлене дерев’яне мощення XV століття. Все тому, що тут був Ринок, а сама вулиця виводила безпосередньо до ратуші. Іншим вулицям так не щастило і вони були м’які.

 

Дерев’яне мощення XV століття, знайдене на вулиці Молодіжній у 2008 році. Фото ДП "Волинські старожитності"

 

Уявлення, що в медицині того часу все було дуже погано, все ж не зовсім вірне. Хорошого масового санітарного стану не було, проте думка окремих лікарів, у яких вчилися інші лікарі, монахи і аптекарі, була на досить високому рівні. Ми маємо дуже чудову літературно-медичну пам’ятку 1591 року, яка була написана у волинському культурному просторі, а частина твору – взагалі в Луцьку. Особистим лікарем родини Костянтина Острозького був відомий на Волині доктор медицини і філософії Краківського університету Раймундус Каркассон. Його зять Петро Умястовський також був лікарем. Він бував у Луцьку і, ймовірно, мав тут певну практику. У 1591 році Умястовський написав працю «Nauka o morowym powietrzu» («Наука про чуму»).

«Перші ознаки з’яви мору: вогні, які літають у повітрі, що їх прості люди називають впалими зорями, також стовпи вогню або будь-які інші вогні», – писав автор про початок чуми, пов’язуючи хворобу з небесними явищами.

Першу частину твору, де автор висловлював подяку власнику Клевані князю Чарторийському за сприяння у створенні книги, була написана в Луцьку. Видана у Кракові, вона складається з чотирьох розділів, де розповідається про симптоми, причини і лікування чуми. Її автор після смерті Каркассона отримав від нього книги з медицини та лікарські приладдя.

 

Титулка книги Петра Умястовського «Nauka o morowym powietrzu» 1591 року

 

Їжа. Крім гігієни, поширенню хвороб сприяло погане харчування. Давню тосканську приказку можна перефразувати так: найкращий засіб від малярії – миска борщу. Справа не стільки в чудодійних властивостях борщу, яких звичайно заперечити не можна. А скоріше в тому, що недоїдання послаблює імунітет і організм гірше опирається бацилам. Бідність погіршувала ситуацію, коли не було можливості певні продукти купувати взагалі.

Просте питання – де лучани брали питну воду в XV столітті? З сусідніх річок Глушця та Стиру. Представників старовинної професії водовозів можна було зустріти в Луцьку ще на початку ХХ століття. Та проблема перед містом стояла класична: в міські річки і річечки виливали нечистоти, скидали м’ясні обрізки, вигрібали туалети, а потім звідти ж брали воду для пиття. Залишалося сподіватися на випадок – а що, як пронесе? І таки проносило...)

 

Водовози. Ілюстрація з книги Олександра Башуцького «Наши, списанные с натуры русскими»

 

Війська. Історики помітили, що нерідко епідемії зчинялися там, де пройшло військо. Адже великі скопища людей, які протягом довгого часу перебувають у походних умовах і швидко мігрують різними територіями, є добрим чинником для розмноження і перенесення хвороб. Різні війська, які проходили по Волині, залишали часто після себе «букети» інфекцій, а то й спричиняли епідемії.

Що ж робила людина тих часів, коли починала хворіти? Тодішній світогляд передбачав покладатися на «Божу волю». Історики пишуть, що через це лікарі більше дискутували про хвороби, аніж лікували їх. Проте в кожному конкретному випадку люди все ж намагалися полегшити собі страждання і зверталися по допомогу до лікарів. Найпоширенішими були тиф, віспа, чума, дизентерія, ангіна, малярія, подагра, сифіліс.

 

У 1659 році священики видали у Торуні "Молитву під час війни і чуми". Видання містило молитву, яку треба було застосовувати під час цих пошестей

 

Взаємовідносини людини і мікроба іноді характеризувалися таким явищем як втеча. Коли інфекції ставало забагато, вона буквально витісняла лучан з міста. Ось як це сталося у жовтні 1566 року під час пошесті. Лучани збиралися покинути місто, бо припинилося сполучення – купці боялися їхати і в результаті місто залишилося без продовольства. Луцький маґістрат тоді також не збирався і ніяких інших офіційних і робочих зустрічей не було – люди боялися тинятися по вулицях. Вони хоч і не знали механізмів поширення зараз, але чітко уявляли, що винуватим є «погане повітря».

Один запис в актовій книзі Луцького гродського суду за 1 листопада 1566 року показує, як лучани відгукувалися про ту епідемію.

«В том часе пришол гнев Божий на место Луцкое, иж ся в нем заповетрело»

Що сказати: менше треба було грішити!

Ще одна книга того часу, правда, вже не з Волині, написана познанським каноніком Ієронімом Поводовським, називається «Recepta duszna i cielesna przeciw powietrzu morowemu» («Рецепт для душі і тіла проти чуми»). В одному з екземплярів міститься малюночок, зроблений невідомо коли і ким, який зображує духовну особу, хреста і чорні плями, які можуть відображати «повітря морове».

 

Витяги з книги «Recepta duszna i cielesna przeciw powietrzu morowemu». На екземплярі, що зберігається у Національній бібліотеці імені Оссолінських, невідомим зроблений від руки малюнок з духовною особою і чорними солярними ("сонячними") плямами

 

Цікаво, що приватна лікарська практика на Волині тоді вже існувала. І не тільки для магнатів, як це було у випадку з Острозьким, якого лікував Раймундус Каркассон. Так, документ 1568 року розповідає про володимирського лікаря Мордуха Влоха. Він призначав пацієнтам різні трав’яні настої, солодкі сиропи та потіння в випарах над бочкою гарячої води з різними травами.

Страшна епідемія чуми лютувала в місті його королівської милості Луцьку і на Волині у 1652 році. Тоді населення міста зменшилося у 3 рази! Коли ж волинська шляхта збиралася провести реєстрацію нових обранців у військо зі своїх маєтків після боїв з козаками, виявилося, що люди з сіл і міст «порозходилися», тікаючи від чуми. Така міграція також сприяла швидкому поширенню мору. Інколи влада разом з військовиками ізолювали заражені місцевості від іншого світу. Ставили блок-пости, патрулювали території і нікого з охопленої епідемією території не випускали.

Втечі, застави – це екстрені дії, а «на кожен день» були цивілізованіші заходи – шпиталі та аптеки.

 

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.