Джерело: ДІКЗ "Стародавній Володимир"

Болить мене головочка та й межи плечима,
Треба мені дохторика з чорними очима.
Та не того дохторика, що він дохторує, 
А того дохторика, що в личко цілує.

Історія української народної медицини сягає найдавніших часів. Знахарі, відуни, повитухи, шептуни, відьмарі – усі вони вважалися тодішніми лікарями і кожен з них мав свою сферу діяльності. Християнство забороняло різного роду відунів. Їхня медицина була поза законом.

Відомості про використання цілющих властивостей рослин у давнину можна визначити, вивчаючи дані археології та етнографії. Не було на Землі племені, яке б не мало на своєму озброєнні лікарських рослин. Причому знання про цілющі властивості були зосередженні в руках однієї людини і ці знання передавалися у спадок. Народні цілителі досить добре орієнтувалися як впливає на організм людини та чи інша рослина. Дуже часто приготування ліків і їх застосування супроводжувались замовляннями, магічними діями.

Наші слов’янські племена зналися на цілющих рослинах. Використання зілля було широко поширеним у лікуванні будь-яких хвороб. Дівчата вірили, що зіллям можна причарувати парубка. Це було так зване приворотне зілля.

Вважали, що найбільш цілющі властивості має зілля зібране на Івана Купала. За народними повір’ями, саме цієї ночі розцвітає папороть, яка приносить щастя на все життя і таємнича розрив-трава, яка вказує на заховані в землі скарби і відкриває усі замки.

Відомо, що при княжих палатах Київської Русі сформувалися осередки першої офіційної медицини. На тоді, вивчення медицини та медична практика вважалися привілейованими професіями. Першою медичною працею в Київській Русі був науковий трактат «Мазі» княгині Євпраксії Мстиславівни. Княгиня працювала над ним з 1130-1140 рр. Трактат зберігається у вигляді витягу в бібліотеці Лоренцо Медічі (Флоренція). Чому саме «Мазі»? Саме тому, що мазі широко застосовувалися в Київській Русі для натирання тіла. Трактат «Мазі» складається з 5 частин та 29 розділів.

Печерський Патерик доносить до нас відомості про кількох подвижників печерських котрі славилися даром зцілення й лікування хвороб: Антоній Преподобний, Агапіт Печерський, Пимен Посник. Так звана монастирська медицина, породила перші на Русі лікарні. Найперші згадки про монастирські лікарні відносяться до ХІ ст.

Як не дивно але перше місце в медицині Київської Русі займала хірургія. Це було пов’язано із численними війнами. Найпоширенішим видом хірургічного втручання була ампутація кінцівок. Кожна війна несла за собою епідемії чуми, тифу, хотери і т.д. В літописах такі випадки зазаначалися «мором». Щоб перешкодити поширенню «мору», ставилися застави, пости на всіх можливих переправах. Витримувався карантин.

Дьоготь вважався одним з основних засобів для зцілення найрізноманітніших захворювань шкіри, зокрема корости.

Українці широко застосовували трави, про цілющі властивості яких знали наші предки слов’яни. Лікарські трави заготовляли у спеціальні дні. Радили йти по трави в «жіночі дні» (середа і п’ятниця). Збирали звіробій. Вважається травою, зо лікує 90 хвороб. Лікують ним печінку, нирки, запальні процеси. Полин – вживали від пропасниці. Є добрим жовчогінним засобом. Ромашка – при болях в животі, розладах шлунку. При лікування жіночих хвороб. Чистотіл – при лікуванні шкірних захворювань. Символом рідного дому для українців був чебрець. Відїжджаючи в далекі краї, брали з собою пучок чебрецю. Слов’яни використовували кріп для лікування хвороб очей, а огірок, як засіб лікування при захворюваннях печінки та туберкульозу.

Однією з найпоширеніших хвороб були вроки. Зурочити могли особи, які народилися з «поганими» очима або яких мати два рази відлучала від грудей. Щоб захиститися від вроків використовували різні обереги: пришпилювали на одежі шпильку, тримали дулю в кишені, носили з собою свячену сіль. Вроки ходили знімати до знахаря. Ще одна поширена хвороба «переляк». Його потрібно було викачувати. Викачували «переляк» за допомогою яйця або хлібної м’якушки.
Народ приписував деякі хвороби вітрові чи раптовому вихорові. Вітер який знімався зненацька від землі, ніс в собі нечисту силу. Або казали, що то злий дух жениться. При винекненні вихору радили хреститися або кинути в круговорот залізний предмет.

Навіть одягом умудрялися лікувати наші предки. Вважали, що вивернутий навиворіт одяг оберігає від вроків.Одягали сорочку задом на перед від переляку і від лихого ока. Аби вилікувати хворого на епілепсію, то його одяг після нападу перекидали через дах і закопували там де він падав. Одях хворої дитини носили до лісу. Ховали його в дупло або розвішували на гіллі. Вірили, що цілюща сила лісу забере дитячі недуги.

Поширена хвороба, яку лікували знахарі – це «рожа». Її прийнято було спалювати. Брали три чи дев’ять ляних пасьом та шматок червоної тканини. Тканину клали на хворе місце, брали пасьмо льону, підпалювали його і шептали замовляння. «Вигнану хворобу» відсилали туди, звідки її прислали або в глухі, безлюдні місця.
У лікуванні також широко використовували продукти тваринного походження, особливо жири: свинячий, гусячий, борсуковий, собачий та навіть їжаковий. Жиром лікували застудні хвороби. Несолене сало прикладали до синців, ударів та при зубному болі. Гусячий жир вважався найкражим засобом при опіках. При лікуванні туберкульозу використовували собачий жир, який додавали до молока. Їжаковим жиром лікували астму.

Лікували і сіллю. З неї робили гарячі компреси при застудних захварюваннях. Прикладали сіль до горла і носа. З глини прикладали компреси при вивихах.

Чудодійні властивості приписували бронзі. Нею очищували воду. Пряснички – «бабський камінь», стирали на порошок і пили при болях голови та живота.

Навіть поцілунок використовували у лікуванні. «Поцілуєш красиву жінку – перестане боліти голова». 

Коли боліло горло, варили рідку кукурудзяну кашу, клали її в шматину з конопляного або ляного полотна і прикладали до горла. При болях у попереку, ломоти в тілі, лікувалися укусами бджіл, мурашок та кропивою.

У народній медицині «дулею» лікували герпес на губах та ячмінь на оці. Підносили дулю до ока і казали: «Ячмінь, ячмінь, на тобі дулю». 

Наші предки знали, якщо дитина кашляє, їй слід якомога частіше бувати у сосновому лісі. Тоді хвороба шви¬дше відступає. Навіть тим, хто має таку тяжку недугу, як туберкульоз, радили прогулянки у хвойному лісі. Знали водночас і те, що людям, у ко¬трих слабке серце, не рекомендува¬лося довго перебувати у сосновому лісі.

Наші хоробрі предки – козаки, ніколи не хворіли, а лікувалися від ран здобутих в бою. Вміння терпіти душевний та фізичний біль високо цінувалися у козаків.

Говорили: «Боляче, коли шкіру з живої людини знімають, а не як комарик вкусив».

До нашого часу дійшли записи відомого французького картографа Гійома Левассера де Боплана який у 1630 – 1648 рр. мандрував Україною та знайомився з побутом українців. Ось одна з його заміток: «Оскільки ми ведемо мову про наших русинів або козаків, розповімо про те як вони чинять за деяких обставин та оказій. Я бачив як вони, поранені стрілою, перебуваючи далеко від лікарів, перев’язували себе жменею землі, замішаною в долоні з власною слиною, і це заліковувало так добре, як найкращий бальзам».

Для зупинки кровотечі, козаки використовували все, що попадало під руку: мед, хліб, цукор. Рану засипали сілю. Вважали, що вона хоч і пече спочатку але й сприяє швидкому загоєнню. До наривів і опіків прикладали подорожник та лопух. Старі рани присипали порошком з кореневищ болотної лепехи, яку в народі називають «татарським зіллям». Козаки використовували цю рослину для знезараження води. А сам корінь жували під час епідемії тифу та холери.

Козацькі лікарі знали багато заговорів. Кажуть, що у давні часи дике поле Січі було під енергетичним захистом порогів Дніпра. Вода, яка проходила через пороги, несла потужну енергетику, очищала довкілля, людей. 

Народні рецепти збиралися і збираються всіма поколіннями людей протягом довгих століть. Наші предки відрізнялися від нас тим, що ніколи не використовували штучні препарати для лікування всіляких захворювань. Може нам час повернутися до витоків самої природи і прислухатися до своїх далеких предків? Адже лікарські рослини оточують нас повсюди. Все, що необхідно – це мати відомості про те, як правильно застосовувати лікувальні компоненти.