Джерело: Монітор Волинський

Шляхом волинських хрестів навколо Гути Степанської з Янушем Горошкевичем.

Цей фоторепортаж я присвячую Броніславу Пьотровському, якого прозвали Петролаєм. Він поліг, обороняючи Вирку. Досі його ніхто не поховав.

Костел у Вирці побудували за кошти громади в 1934 р. Біля храму знаходилася плебанія. Вона слугувала розвиткові культурного життя та була місцем для проведення різноманітних зборів. У 1939 р. совєти вигнали отця Яна Шарека і влаштували у плебанії сільську раду. За часів німецької окупації там містилася садиба шуцманів.

Костел підпалили 17 липня 1943 р. Коли на світанку наступного дня з Гути Степанської втікала частина населення, з Вирки виднівся бляшаний дах, який залишився від костелу. Він виглядав жахливим наметом, що ще димів. Ті, хто шукав своїх близьких, заходили під цю бляху, на згарище, перевіряючи, чи їх там немає. Сьогодні від колишньої Вирки залишилися тільки криниці з бетонних кругів. Усі будинки згоріли. Українці відбудували частину села вздовж річки. Через кілька років після закінчення війни до Вирки приїхав Ян Мокшицький. Він шукав свою сестру. Не знайшов, бо її разом із чоловіком-українцем, Сергієм Загоруйком, давно вбили. Ян, дізнавшись правду, вирушив до Рафалівки, але не дійшов до неї. Більше ніхто й ніколи Його не бачив.

Із Вирки, так само, як і з Гути Степанської, походить багато знаменитих поляків, які працюють чи працювали в різних польських інституціях. Більшість вихідців із Вирки після війни осіла в Судетах.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.