Сьогодні пропонуємо поглянути на доволі оригінальні думки-знання наших бабусь-прабабусь стосовно походження сільських найменувань, розташованих неподалік від Луцька.

***

 Ганна Петрович, 1927 року народження, про рідне село Несвіч:

«Жили колись на вольних землях вольні люди. Жили в одній одкритій місцевості, але почала крепко часто наскакувати на ціх людей татарва. А найкрепше дошкуляв хан Чарук, шо крепко допікав селу. Коб не покорятись, люди порішили тікати. Далеко тікти не могли, бо забрали бидло і дітлахів, отаборились у хащах, де близько текла річка. Коб не знали, де вони, то порішили, шоб коли стемніє, то скалок не світити, коб не виділи вороги. То почали стоянку назвати Несвіч, «не світи».

Несвіч, початок ХХ століття

Єфросинія Кравченко, 1922 р. н., про Хорохорин:

«Саме старіше село ни Хурохурин звалося, а якось наче. Воно було колись не тута. А там-во, за курманами. А кругом були страшні булута. Як прийшли сюда мунголи, ни могли вони нияк село взяти. Бо ни було як їм туда приступити по болотах. Тилько зимою, як все пузамерзало, прийшли монголи в село. А начальник їхній, Каракурин на його казали, приказав людям принести село з тих буліт. Туді ни будут вони штири рокі дань платити. І прийшли тоді люди на це місце. А церкву не розбирали, а цілою по льоду сунули. Як присунули церкву чи риз булото, то дальше підкладали під низ колоди і так сунули.Та церква аж до німців стояла, крепка така була, без цвяхів була зробляна. Ото як перейшли люди на нове місце жити, стало село Каракурин називатися, за тим монголом. А людям тутешнім якось тяжко Каракурин казати, то і назвали Хурохурин».

Надія Дяченко, 1925 р. н., про Торчин:

«Стари люди розказуют, шо був колись Торчак, конюх луцького князя, який купив собі цю землю із невеликим поселенням. Там він побудував вали, стало воно називатися Торчин».

Торчин, початок ХХ століття. Фото з Lodomeria

Джерело: Шкляєва Н. В. Волинські села в народних переказах. – Луцьк : ВМА «Терен», 2011.