Питання поліського моноксилу стало провідною ниткою наукової конференції та круглого столу, проведених  16–17 травня у селищі Маневичі з метою обговорення стану зберігання та перспектив дослідження, консервації, реставрації і музеєфікації легендарного дванадцятиметрового човна-довбанки, знайденого 27 серпня 2015 року в річці Стир поблизу села Старосілля.

Директор Маневицького краєзнавчого музею Петро Хомич організував доїзд учасників до місця знахідки, де й пригадав пережите: «Після посушливого літа рибалки зробили цю знахідку. Її підйом був 2 вересня 2015 року. Тут я стояв, тут – кран, тут – мотопомпа. Спочатку руками, потім лопатами, екскаватором працювали люди вісім годин. Мали кран потужний – до п’яти тонн. Фахівець-технолог слідкував за процесом підняття. І вийшов той човен із XIII в XXI століття. Місцеві приносили нам обід. Слава Богу, що не було журналістів – ніхто не заважав (посміхається – авт.)».

Не вперше бачить цей артефакт старший науковий співробітник відділу реставрації Національного заповідника «Хортиця» Андрій Денисенко. Вже біля самої знахідки він розповів наступне: «Можна з точністю сказати, що це – найбільший човен-«однодеревка» на сьогодні в Україні. Стан його тоді, восени 2015-го, був цілком задовільний. З колегами, на прохання Петра Хомича, тоді привіз першу порцію консерванта – поліетиленгліколю (150 кілограмів). Ми розписали процедуру його застосування. За такою ж технологією самі обробляли пам’ятки. Єдиної стовідсоткової методики немає, адже речі з одного й того ж дерева вбирають в себе консервант по різному. І хоч умови зберігання човна не дуже сприятливі (протяги, пил), але поки  великих розривів не спостерігаємо».

У сенсі своєї роботи він не приховав, що всі проекти, втілені з підйому знахідок на Хортиці, були здійснені під певні політичні акції або завдяки меценатам. У бюджет таких заходів науковці закладали й купівлю першої партії консерванта, бо за день-два експонат просто почав би розсипатися. «До слова, кілограм поліетиленгліколю (ПЕГу) вартує від 45-ти до 65-ти гривень за кілограм. Для цього човна його потрібно щонайменше півтонни», – констатував гість із Запоріжжя.

Цікаво, що зі своїми колегами по роботі – Дмитром Гришком, Романом Головахою, Оленою Кравцовою та Павлом Деменком – він примандрував через усю країну з козацького Запоріжжя до поліських берегів Стиру… радянською «Волгою». І це – заради справи збереження нашого моноксила.

Вперше ж його побачив завідувач науково-дослідного відділу реставрації меблів Національного науково-дослідного реставраційного центру України Олександр Закусило. Він зауважив: «Я взяв би зразки човна, щоб проаналізувати стан деревини. У різних його зонах і збереження різне. Є основа консервована – кокон, але є ще й внутрішня структура клітини, яка дає усушку. Надалі може бути внутрішній розрив, а зовні – цілісність. Також потрібно прибрати поверхневі виділення ПЕГу. Але я вдячний, що законсервували й зберегли цю знахідку, бо іноді відлік йде на дні, а то й на години, особливо, коли йдеться про мокру деревину».

Хоча вищезгаданий човен ще не має офіційного статусу пам’ятки, але про його збереження як національного надбання вже турбуються музейники і владці. Зокрема і Валерій Дмитрук, начальник управління культури ВОДА.  Він також взяв участь у круглому столі: «Коли було виявлено цю унікальну річ, вдалося змінити нашу регіональну програму розвитку культури. Зараз по Бюджетному кодексу – програмно-цільовий метод фінансування. Нам обласна рада виділила кошти, і ми через Волинський краєзнавчий музей профінансували закупку консерваційних матеріалів. На цей рік і наступний також передбачені певні кошти. Потрібно визначитися з проектом приміщення, щоб просити в депутатів гроші не тільки на консервацію, а й на музеєфікацію човна».

Щоправда, у цьому сенсі місцеві опікуни знахідки мають декілька проектів, але поки не визначилися з одним-єдиним для втілення, знову ж таки, через відсутність необхідного фінансування. Отож, човен – і нині там: у ангарі приватного підприємця.

Світлана ЗОЗУЛЯ