Чоловік все життя присвятив тому, аби дізнатись, як закінчив своє життя його старший брат, який воював про німецьких загарбників у складі УПА. На старості літ він хоче лише одного – встановити пам’ятний знак воїнам УПА, які на рівні з Червоною армією звільняли Україну від загарбника.
Відновити історичну справедливість - це один з життєвих пріоритетів Петра Кондзерського з села Духче Рожищенського району. Над цим чоловік працює все своє свідоме життя. А якщо конкретніше, то йдеться про визнання односельців-вояків УПА та їх вшанування поряд з ветеранами Радянської армії. Адже, зі слів Петра Олександровича, ці хлопці також боролися з нацистськими загарбниками та гинули за Україну. Радянська влада їх просто знищувала, висилаючи на каторжні роботи, приписуючи їм чужі злочини, називаючи зрадниками.
Про все це 82-річний Петро Кондзерський знає не з чиїхось переказів, а з історії своєї сім’ї. Адже будучи десятирічним хлопчаком, і сам допомагав хлопцям з криївок. Його старший брат Платон був зв’язківцем УПА, боровся проти загарбників і військовим трибуналом військ НКВС був засуджений до 20-річного заслання на каторжні роботи.
Два інші брати Петра Олександровича – Микола та Володимир воювали у складі Радянської армії, були поранені, це й врятувало сім’ю від вивезення.
Зі слів Петра Кондзерського, і солдати Червоної армії, і упівці боролися проти фашистського агресора. Але правовою підставою збройної боротьби УПА був принцип самовизначення нації, тобто боролися за незалежну Україну. Окремі ж підрозділи Червоної армії, зокрема каральні підрозділи НКВС, найжорстокішими засобами знищували патріотів національно-визвольного руху.
«Про долю брата Платона ми знаємо мало. 17 серпня 1944-го він був засуджений за ст. 54-1а, 54-ІІ КК УРСР військовим трибуналом до двадцяти років заслання. Остання листівка від нього прийшла з Харкова. Ми припускаємо, що Харків слугував пересильним пунктом засуджених до місць каторжних робіт, тому звістка прийшла саме з цього міста.
Значно пізніше, десь у 57-му, приїздив товариш брата, який розповів, що Платон помер у вагоні дорогою на заслання.
Після проголошення незалежності України я взявся відроджувати чесне ім’я старшого брата, який, як і його побратими, був патріотом України, а не зрадником. Надсилав запити в різні державні установи і, врешті, отримав з прокуратури довідку про реабілітацію Платона», - каже чоловік.
Нелегко було викреслити з свідомості старшого покоління насаджений комуністичною системою штамп про те, що УПА боролася проти Червоної армії, проти свого народу, чинила усілякі злочини. Та час минав, відкривались правдиві сторінки історії і ті, хто цікавився темою Другої світової війни, зрозуміли, що вояки УПА були такою ж воюючою стороною на боці України, як і солдати Радянської армії.
Логічним завершенням відновлення історичної справедливості, на думку нашого співрозмовника, мало стати гідне пошанування пам’яті патріотів-вояків УПА. От і загорівся Петро Кондзерський ідеєю поряд з обеліском Слави загиблим на війні односельцям встановити пам’ятний хрест воякам УПА.
Петро Олександрович не шукав допомоги ні в кого, за власний кошт виготовив великого дубового хреста з написом, а от за дозволом встановити його довелося неодноразово до місцевої, і до районної влади звертатися. Понад шістнадцять літ височіє в центрі села хрест на честь українських патріотів, біля якого проводяться поминальні панахиди, аби імена славних захисників рідного краю жили в пам’яті нащадків.
«Пройшли роки, дожив я до того часу, коли вояків УПА визнали на державному рівні, коли вони примирилися з ветеранами Радянської армії. Тепер, на старості, хочу одного – поставити на місці хреста пам’ятник. Думаю, мені це вдасться зробити. Цим загорівся сам, це пообіцяв своєму Платонові», - закінчує розповідь Петро Кондзерський і зі сльозами на очах показує нам єдиний знімок брата, який зберігся в родині.
Тетяна БОЯРИН
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
