Джерело: IA ZIK

 

Нинішній Лук‘янівський СІЗО за царських часів вважали могутньою тюрмою, звідки неможливо втекти. Так тривало майже півстоліття, аж поки дванадцятеро агентів ленінської газети «Іскра» не наважилися спростувати цей міф.

За царських часів нинішній Лук‘янівський СІЗО мав величну назву «Лук’янівський тюремний замок». Він був одним із найкращих у Російській імперії, а зі зображенням цієї тюрми навіть випускали листівки. Будівництво в‘язниці розпочали ще у 1859 році за наказом російського імператора Олександра ІІ. І вже за чотири роки там з‘явилися перші «відвідувачі». 

«Спершу тюрму розраховували на 500 персон, при чому вона була досить солідною. Її звели на околиці Києва, щоб навколо був простір і можна було побачити, якщо хтось пересувається несанкціоновано туди чи звідти», – розповідає києвознавець Михайло Кальницький.

Із перших днів роботи Лук‘янівський тюремний замок отримав репутацію тюрми, із якої неможливо було втекти. Однак із 1900 року, коли начальник губернської жандармерії генерал Василь Новицький понасаджував повну в’язницю політв‘язнів, там панував дух лібералізму.

«Система Новицького «хапати всіх, а там розберемося» призводила до сумнівних результатів. Якщо якийсь наглядач випадково «почеше кулак» об в’язня, а той потім виявиться сином поважної особи, наглядачу буде неприємно. Тому вони зрозуміли, що краще взаємин «з політичними» не псувати», – зазначає києвознавець Михайло Кальницький.

Як наслідок, у той час в‘язниця стала подібною на будинок відпочинку: камер навіть не замикали, і в’язні ходили один до одного в гості, влаштовуючи політичні диспути. Дійшло до того, що майбутній раднарком освіти Анатолій Луначарський, який відсидів у Лук’янівці півтора місяця, вимагав, аби його зачинили в камері від непрошених гостей.

«Режим був тоді такий, що вони могли собі замовити їжу чи навіть випивку», – наголошує кандидат історичних наук Ігор Гирич.

У 1902 році у такі курортні умови Лук’янівки потрапили дванадцятеро агентів газети «Іскра».

«Цю газету доправляли до Російської імперії через кордон нелегально, щоб так само нелегально її поширювати. Співпраця з «Іскрою», з точки зору царської юстиції, була злочином», – розповідає Михайло Кальницький.

Тоді ж відчайдухи з «Іскри» вирішили скористатися безладом, який панував у в’язниці та розвінчати міф про неможливість втечі з Лук‘янівки.   

«Друзі арештантів приносили їм якісь передачі та гроші. Також вони отримали великі пироги, в яких запекли документи і навіть пакуночки зі снодійним засобом», – розповідає Михайло Кальницький.

Ув’язненим залишилося тільки напоїти наглядачів снодійним. Тож «іскрівці» наостанок вирішили влаштувати тюремникам незабутній бенкет. Саме під час масового гуляння одинадцятьом із них вдалося успішно накивати п’ятами. Тож вже невдовзі колишні в‘язні Лук‘янівського замку святкували свою втечу і навіть передавали привіт керівництву в‘язниці.

«У газеті «Іскра» випустили в’їдливий матеріал про те, що їхні агенти зуміли успішно залишити тюрму та передають привіт генералу Новіцькому», – розповів Михайло Кальницький.

Після такого очевидного знущання керівництво Лук’янівської в’язниці уже міцно «закрутило гайки».

Столітні таємниці Лук’янівського СІЗО та страшні історії, які приховують неприступні мури, розкриватимуть голова правління Української Гельсінської спілки з прав людини, директор Харківської правозахисної групи Євген Захаров та заступник міністра оборони України у 2007-2009 роках Валерій Іващенко у пост-шоу програми «Історична правда з Вахтангом Кіпіані». Читайте більше тут: http://zik.ua/news/2017/04/29/za_tsaratu_lukyanivskyy_sizo_nagaduvav_budynok_vidpochynku__istorychna_1088111