Повстанська історія села Старої Гути, що в Старовижівському районі, тісно пов’язана з національно-визвольним рухом на Любомльщині, бо розташоване воно на межі двох районів.

Саме Любомльщина в період Другої світової війни входила у групу «Південний Буг» і була у військовій окрузі УПА «Турів». На правому березі річки Буг стояв повстанський загін під однойменною назвою. А очолював його Лисий (Іван Климчак), заступником курінного був Яструб (Євген Мілінчук) із села Запілля Любомльського району.

Штаб куреня розташовувався біля Старої Гути. Тут проходив вишкіл керівний склад УПА. Командиром сотні, яка там дислокувалася, виступав Байда (Петро Хавхун), також із Запілля. Упівці нападали на німецькі гарнізони, склади зі зброєю та продовольством, паралізовували засоби зв’язку, виводили з ладу комунікації шляхових сполучень.

Біля нього можна було нагребти кошик гільз...

У 1943 році Лисий переманив до повстанського загону «Буг» 186 курсантів школи поліції з Мацейова (нині Лукова). Усі вони пройшли в поліції неабиякий вишкіл, були доб­ре озброєні та обмундировані й готові до бою з нацистами. У цей час в Любомлі дислокувався півтисячний загін німців і власовців, які перейшли на службу до гітлерівців. Саме цей каральний підрозділ ворожої армії й отримав завдання знищити «дезертирів».

Німці рухалися до Старої Гути двома колонами: з боку Лукова та Любомля. Другого дня Пасхи, 26 квітня 1943 року, одна з їхніх машин в’їхала у село. Із розповіді очевидця тих подій Степана Янчука, населеним пунктом покотилася чутка, що нібито до Німеччини відправлятимуть хлопців та дівчат. Люди почали втікати хто куди, зокрема на хутір Потороччя, що в напрямку села Любохини.

У той час на сусідньому хуторі Кримниця на своєму опорному пункті стояла повстанська чота з тридцяти бійців, яку й мали на меті знищити нацисти. Їх, очевидно, хтось виказав, що й з’ясувалося потім, бо одна група карателів з автоматами, яка прямувала із Заболоття, що біля Нудиж, та друга з Рудні вирушили в напрямку Кримниці. Нацисти захопили в полон Петра Шинкаря, який ішов на пасовище до коней, та змусили його стати їхнім провідником.

Удосвіта біля Кримниці розпочалася стрілянина, що тривала кілька годин. Упівці зустріли ворога шквальним вогнем. Повстанці з вигуками «Слава Україні!» почали прориватися з оточення в напрямку урочища Паридубівщина, де були дрімучі ліси. Їхній відступ прикривав кулеметник Костянтин Ясинський. Біля нього можна було нагребти з кошик гільз, стільки патронів вистріляв. Ясинський загинув від вистрілу в потилицю, ворог підступно підкрався до нього зі спини й позбавив героя життя. У тому бою загинув і стрілець Кузьма Пархомук із Запілля.

Але на цьому каральна акція не закінчилася. Нацисти підпалили хутір. В одну з хат вкинули розстріляними кількох людей. Як ті потрапили в лапи до гітлерівців, достеменно невідомо.

– Того дня мій дід Григорій Вавринюк мав везти до Любомля підводою продовольчу поставку, йому все село здавало молоко, – розповідає старогутівський сільський голова Василь Вавринюк. – Але чомусь не поїхав. Нацисти розстріляли діда на хуторі Кримниця і вкинули в підпалену хату. Його, обгорілого, впізнали по руці. Був дід вправним шевцем, тож, можливо, карателі, серед яких були й місцеві поліцаї, планували забрати його з собою, але той виявив непокору, тому й поплатився життям. Івана Бабія вкинули в одну із запалених хат, але той вискочив з іншого її боку і кинувся втікати. Нацисти підстрелили чоловіка, та Іванові усе ж вдалося втекти. Він навіть дістався додому, прожив ще два дні, але помер. Того дня на хуторі загинули Іван Тусь зі Старої Гути та Гнат Голян із Заболоття.

Очевидці розповідають, що в цій же першій від дороги оселі згоріла ще жінка Оніла з п’ятьма дітьми, наймолодшому не виповнилося й року. Якою була її участь у національно-визвольному змаганні, мабуть, ніхто вже ніколи не довідається, найімовірніше, повстанці просто квартирувалися в її хаті.

– У Старій Гуті вказують на особу, яка виказала упівців (оскільки нині в селі живуть нащадки винуватця смерті багатьох людей, з етичних міркувань не називаємо імені, – ВН). Коли Червона Армія визволила село, того чоловіка забрали на фронт, де в боях проти німецьких загарбників він навіть отримав одну зі значних військових нагород. Та у післявоєнний час не оминув покарання за свої діяння, – додає Василь Вавринюк.

Увіковічнити місце бою на Кримниці

Скільки ж повстанців загинуло в тому грізному протистоянні, що не поступається великим бойовим операціям проти нацистів, як у Великій Любаші чи Новому Загорові? На пам’ятнику, що його вдячні патріоти встановили героям УПА на місцевому кладовищі, йдеться про чотирьох вояків. А за словами Степана Янчука, їх було п’ятеро, і тим п’ятим значився місцевий житель на прізвище Васейко, який раніше нібито служив заступником начальника поліції в Мацейові, а згодом перейшов на бік УПА. На жаль, його рідних, які змогли б щось розповісти про чоловіка, розшукати не вдалося. Старогутівці згадують, що в післявоєнний час на могилу повстанців нібито з Турійського району приїздила дружина одного з них, але часи тоді були непевні, тож інформації про цей візит не зберег­лося. А от нацистів на Кримниці полягло близько 120.

Майже нічого не відомо й про самого кулеметника Костянтина Ясинського. Сільчани згадують, що в молодого повстанця була лише мати, яка жила у Старій Гуті й була медсестрою.

Після того як над лісом стихла стрілянина, хутір обволокло димом. Жінки з дітьми почали повертатися зі схованок до села. Довідавшись, що нацисти покинули Стару Гуту, люди посміливішали. Ті, хто бачив їхній відхід, розповідають, як німці вивозили вбитих та поранених чотирма автомобілями, що залишали на дорозі кривавий слід. Зупинилися біля обійстя Івана Бутмерця, набрали з криниці води, напоїли поранених.

А на хуторі все ще стояв страшенний сморід від обгорілих людських тіл. Неподалік спаленої першої від дороги хати догорали тіла трьох повстанців, вони були облиті якоюсь горючою речовиною.

Наступного дня на подвір’я Янчуків односельці привезли величезного дуба, щоб господар змайстрував із нього хреста. На ньому й написали дату каральної операції. Поховали загиблих повстанців на кладовищі, насипавши високу могилу. Згодом патріоти району встановили тут пам’ятник.

Про події 26 квітня 1943 року добре пам’ятає й старожилка Ганна Скрипка.

– Якби нацисти не боялися помсти упівців, яких у нас стояло дуже багато, то повністю спалили б село, – каже жінка. – Страхалися й прочісувати навколишні дрімучі ліси. Та все ж того року після Покрови їм вдалося помститися старогутівцям. Німці спалили 40 хат, скинувши з літака на село ракети й запалювальну суміш.

З кожним роком стає все важче віднаходити очевидців подій національно-визвольного руху.

– Та все ж ми прагнемо увіковічнити місце бою на Кримниці, облаш­тувавши тут пам’ятний знак, – каже депутат Старовижівської райради, виходець зі Старої Гути Василь Романюк. – Аби молоді покоління пам’ятали про національних героїв, які виборювали незалежність України, боронили рідну землю від ворога, про ще один малесенький клаптик землі, омитий їхньою кров’ю. А ще потрібно визнати: бій вояків УПА з німецькими загарбниками біля Старої Гути є одним із найбільших в історії нашої держави.