18 червня 1923 року у польсько-єврейській родині в Луцьку народився Шимон Шурмей. Батьки Шимона Ян та Ребека після шлюбу проживали в районі міста під назвою Жидівщина (Żydowszczyźnа, нинішня вулиця Данила Галицького ближче до Гнідавського мосту), де знаходилась синагога, до якої ходила мама Шимона – Ребека Бітерман. Близькі її називали Рифка.

Ребека була донькою відомого волинського торговця лісом і деревом Мойсея Бітермана, який проживав з родиною в місті Грубешів (сучасне Люблінське воєводство, Польща). Утікаючи від більшовиків через ліси, майбутній зять Ян Шурмей, втрапив до тартаку Бітермана. Там молодий інженер, переховуючись від переслідувачів, допоміг Мойсею Бітерману полагодити локомобіль, що був не справний.

Під час перебування в домі Бітермана, Ян знайомиться з його донькою Ребекою. Між молодими людьми виникає кохання. Шлюб доньки із поляком був Мойсею не до вподоби. Тесть був дуже набожний, ортодоксальний єврей, права рука цадика із Меджибожа. Він називав зятя Яна «обрусілим польським шляхтичом». Ребека все ж таки одружилась проти волі батька і тому матеріальної підтримки з його боку не було. Родина Ребеки відмовилась від неї, і назавжди викреслила з життя.

Родина Бітерманів з Грубешова

Вона втекла з нареченим, нікого не попередивши. Молоде подружжя оселилося в Луцьку, де Ребека відкрила магазин черевичків, який швидко збанкрутував, а Ян був електриком. Зі спогадів Шимона, в дитинстві його родина дуже бідувала.

В сім’ї Шурмеїв народилось четверо дітей, але усі вони померли, крім наймолодшого Шимона, ім’я якого з європейської мови перекладається як «радість». Шимон у своїх розповідях пов’язував дитячу смертність із прокляттям Ребеки батьками. Через сім років після народження Шимона, в сім’ї народилась донька Євгенія – єдина сестра Шимона, яку він називав «Женя Іванівна».

В дитинстві Шимон, незважаючи на негаразди, був дуже веселою дитиною. Він постійно розповідав дотепи, жартував, співав, декламував вірші, любив сцену. В дитинстві часто прокрадався до луцьких кінотеатрів «Балтика» і «Сонце». Саме в «Сонці», пролізши через вікно в туалеті і пробравшись до зали, Шимон вперше побачив на екрані гру актора Чарлі Чапліна і потім серед однолітків він часто його наслідував.

Позаду по центру - кінотеатр "Сонце" на Ягеллонській в Луцьку

Сеансами в кінотеатрі Шимон захопився в шість років. Сам він згадував: «Не завжди були гроші на білети, які при вході на сеанс продавав такий собі хлопець Костік. Одного разу він мені запропонував парі. Якщо я разом з ним стрибну три рази з Красненського мосту над Стиром, то він мене буде безкоштовно впускати на сеанси. Але не від початку, а після титрів, щоб не помітив власник кіно. Спочатку мені не вдавалося виконати парі. Але з часом я навчився добре плавати. І ось однієї неділі, ми втрьох, я, Костік і міст. Тоді я виграв парі. Цілу неділю я не вилазив з кінотеатру» .

Шимону як дитині із змішаної сім’ї було не легко, інколи він чув насміхання однолітків. Початкову освіту він отримав в єврейській гімназії в Луцьку. В обов’язки Шимона входило ходити з батьком до костелу, а з матір’ю до синагоги. З батьком він розмовляв по-польськи, а з матір’ю на ідиш.

Інтер'єр Великої синагоги в Луцьку. Фото Генрика Поддембського, 1925 рік

Матір працювала на кількох роботах, щоб оплатити навчання Шимона в школі, а потім в гімназії. Батько заробляв мало і часто випивав. Шимон почав працювати із шести років, грав на музичних інструментах на єврейських весіллях. Коли він заробляв 10 грошів, за які міг купити собі якісь солодощі, то йшов до книжкового кіоску, платив 10 грошів продавчині за дозвіл читати книги. Читав усе,  що потрапляло до рук.

Шимон Шурмей часто згадував Луцьк часів свого дитинства та юності. Він зазначав, що Луцьк не був тоді найбільшим містом Волинського воєводства, найбільшим було Рівне. В місті поряд жили поляки, євреї, українці, росіяни, татари, а також католики, православні, протестанти, мусульмани. У будинках і на вулицях було чути українську, польську, російську мови та ідиш. Одні йшли в неділю до костелу, інші до церкви, а ще інші, але в п'ятницю – до синагоги.

В 1941 році війна дійшла до Луцька. Шимона було заслано на схід країни, спочатку до міста Куйбишеве, Луганська, а пізніше до Джамбулу в Казахстані. В ті часи йому доводилось працювати на лісоповалі та заводах. Про ті важкі роки Шимон згадував важко та зневірено, хоча пам’ятав і якісь веселі моменти, зокрема, що в місті Джамбулі йому довелось кілька разів попасти в театр, незважаючи на те, що він був репресованим.

Депортація  в Казахстан. inform.kz

У 1946 році Шимон повертається, але не до домівки в Луцьку, а до Польщі, не сам, а з дружиною Аідою Шашкіною, хореографом за освітою. Молоде подружжя оселилося поблизу міста Вроцлава, де дружина народжує сина Яна, а через рік доньку Олену. Шимон починає працювати в місцевому театрі. Але згодом сім’я розпадається. Шимон повністю присвячує себе мистецтву. Потім у Шимона буде ще три шлюби. Друга дружина Єва подарує йому доньку Малгожату в 1956 році. З третьою дружиною Христофорою шлюб також буде не тривалий. Його остання дружина – актриса єврейського театру Голда Тенцер – молодша за нього на понад двадцять років. Вона народить йому сина Давида.

З 1951 року Шимон Шурмей працює як асистент Якуба Роутбаума в  Нижньосілезькому єврейському театрі у Вроцлаві. Роутбаум був учнем відомих режисерів К. Станіславського та В. Меєрхольда. Через рік Шимон поствить свій перший спектакль «Хірург». В цей час він дізнається, що його батько та сестра, з якими він втратив зв'язок, проживають в Луцьку. Нічого не було відомо лише про його матір Ребеку. Пізніше стало відомо, що Ребеку вбили німці в Луцьку.

У 1955 році Шимон переселяється в Ополе, де стає керівником театру. В багатьох інтерв’ю Шимон Шурмей казав, що театр був для нього від самого народження як вирок, доля чи покликання.

В 1963 році Шимону було дозволено поїхати до Радянського Союзу. Після довгої перерви він побачив батька та сестру Женю, які проживали в Луцьку. Тяжкохворий батько помер в 1964 році.

Актори Шимон Шурмей та Іда Камінська. 1964 р. kulturalna.warszawa.pl

У 1967 році Шимон стає режисером Єврейського Театру у Варшаві. Завдяки йому було врятовано театр від закриття. 27 квітня 1971 року він став керівником художнього театру.

18 червня 2003 року наш земляк був відзначений Президентом Польщі і  був нагороджений Великим Хрестом Ордену Відродження Польщі «за видатні заслуги в довголітній творчій роботі, за досягнення в артистичній і суспільній діяльності». У липні 2004 року став Почесним Громадянином столичного міста Варшави.

Шимон був головою Координаційної комісії єврейських організацій в Польщі, членом Всесвітнього конгресу євреїв, віце-президентом Всесвітньої федерації польських євреїв, членом виконавчої влади Європейського конгресу євреїв, а також членом президії Всесвітнього комітету єврейської культури. У 1980-і роки був депутатом польського парламенту.

У 2007 році з'явилась біографія актора, представлена у формі інтерв'ю. Помер Шимон Шурмей 16 липня 2014 у Варшаві, де і похований.

За життя Шимон знявся в близько сорока фільмах, є режисером великої кількості театральних постановок. Він отримав багато польських національних відзнак, таких як: Заслужений діяч культури, Медаль за заслуги в культурі Gloria Artis та інші.

Шимон Шурмей. 1990 рік. bi.gazeta.pl

Єврейський театр в Варшаві. viacitymap.pl

Відтиск руки Шимона Шурмея на Алеї зірок в місті Мендзиздроє. Фото з Вікіпедії

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.