У попередніх матеріалах ми розповідали про особливості творення Луцька як самоврядного міста. Йшлося про систему привілеїв, зосібна – про перший із них від 31 липня 1497 року, що заклав підоснову луцької маґдебургії.
Нині увазі читачів пропонуємо познайомитися із ще одним важливим документом, який мав суттєвий вплив на формування судової структури самоврядної громади Луцька, значно розширював права й компетенцію Луцького маґістрату.
26 жовтня 1576 року король Стефан Баторій конфірмував (підтвердив) луцьким міщанам маґдебурзьке право, вольність видавати вількери (нормативні акти, які ухвалювались міською радою й зберігали правову чинність упродовж року і дня, набуваючи сили закону). Таким чином Луцьк зрівнювався з іншими головними коронними містами – Вільно та Києвом.
Стефан Баторій. Прижиттєвий портрет 1576 року. Зображення з Вікіпедії
Документ дещо ширше описував не лише права, а й певні зобов’язання луцьких міщан. Тутешня громада, на основі раніш наданих привілеїв, продовжувала послуговуватись нормами маґдебурзького права подібно до інших головних коронних міст Речі Посполитої.
У справи маґдебурзького соціуму Луцька не дозволялось втручатись нікому із замкових урядників та шляхетства, так само як і судівництво мало здійснюватись лише за нормами маґдебургії:
«Урядники наші [королівські], ані луцькі старости, як і люди народу шляхетського та ніхто інший за листами й комісіями нашими, ані за позовами луцьких міщан, попри вольність міську, з права їм належного маґдебурзького до жодного іншого права в речах звиклих позивати не мають»
Якщо ж комусь з представників указаних суспільних станів ставалась шкода від міщан, то судовий розгляд подібних справ мав проводитись лише перед міським урядом. Водночас міщанам маґдебурзького присуду заборонялось виходити з-під маґістратської юрисдикції.
Подібні прагнення, разом з тим, могли бути зреалізованими за умов нелеґітимних дій міської влади чи особистих шкод, завданих комусь із міщан урядниками маґістрату. Рішення про дозвіл перейти в підпорядкування іншої влади мало прийматись королем. Якби ж хто з міщан прагнув звільнитись з-під маґістратського верховенства, зазначав державець, «проти такого вони, відповідно до права, свого діяти мають».
Автограф короля Стефана
За Луцьком закріплювалось право на ремісничу діяльність у цирюльнях, суконницях та солодовнях. Заборонялась торгівля солодом іноземним торговцям.
Відтак луцька міська громада, як і громада Києва відповідно до норм привілею Стефана Баторія користувалася правом монопольного шинкування у межах міста та передмість. Солод могли варити шляхтичі, або мешканці міських околиць, але за умови використання власного збіжжя та виключно для особистих потреб. Важливо, що у справи міщан маґдебурзького присуду, відповідно до королівського привілею, заборонялось втручатись не лише замковому уряду, а й війту та його урядникам.
