Ми вже публікували враження кореспонтенда часопису «Краківські вісті» про знищений Другою світовою війною Луцьк. Про те, які були порядки, який побут запанував в окупованому місті. Тепер – друга частина його нотаток за 31 жовтня 1941.
Автор розповідає про відродження міських крамниць, намагання налагодити діяльність ресторанів і кав’ярень, діяльність преси, цвинтарі та інше.
***
(Докінчення)
Другого дня, на Покрову, були ми на архиєрейському богослуженні в Покровській церкві. Прегарно співав в українській мові хор, бездоганно правив службу арх. Полікарп, гарну змістом проповідь виголосив українською мовою проповідник. Церква була переповнена.
Між іншим почули ми, що в єктенії, крім арх. Полікарпа, поминається митрополит Діонізій.
Велика цінність міста Луцька — це руїни замку князя Любарта. Імпонують ці руїни своєю старовиною й історичною документальністю. Особливо головна, вже пощерблена зубом часу, вежа з вїздовою брамою. Замок від війни не потерпів.
Ще одним історично-цікавим місцем у Луцьку є православний цвинтар. Похований на ньому наш міністр, невтомний діяч і письменник Модест Левицький. На чорному мармуровому памятнику є бронзовий портрет Покійного (великої схожости) і напис: "Модест Левицький. * 24. VII. 1866, † 16. VІ. 1932". Тільки. Там же похований генерал Армії УНР Олекса Алмазов (1886—1936) і є спільна могила двох українських летунів із написом: "Тут спочивають вічним сном тлінні останки двох летунів Української Повітряної Фльоти, поляглих в останніх визвольних змаганнях в 1920 р. Земля Вам пером, Сини України". На надгробній плиті над цими летунами висічений величезний тризуб. Могили, як і ввесь цвинтар, дуже занедбані.
Півтори тисячі жертв большевицького НКВД поховані в іншому місті, у величезній братській могилі коло тюрми. Майже всі волинські села висипали в себе памяткові могили в память замучених і замовили в Луцьку бетонові памятники, на яких виписані прізвища й імена жертв кожного села. Ми бачили ці памятники. На одному з них звернув нашу увагу напис: "Борцям за волю України. Бохонко Клим р. 1882 (це — батько), Бохонко Іван — 1910 р., Бохонко Микола — 1919 р. (сини його) і т. д.". Переважний вік замучених 20—22 р., хоч є й народжені в 1924 р. (17-літні).
Нацистська листівка з зображенням Луцька
Крамниць у місті (в правдивому розумінні цього слова), як ми вже згадали, мало. Є льокалі, де продають, нпр., звитки папіросної бібули (3-4 рублі книжечка), трохи яблук, груш — і т. п. Є тут також і українська книгарня — без книжок і без приладдя до писання. Може колись і торгуватиме книжками, а поки що —пустка. Жваво працюють тільки комісові крамниці; їх зустрінете на кожному кроці. Тут можете знайти все, що захочете, тільки не те, що вам треба. Крам випадковий і вживаний. Ціни дуже дешеві: фортепян 400—600 марок, самовар — 50 мар., футро — 500 марок. Каварень і цукорень нема. Трафік також. Тютюн і папіроски тут — люксус. Де-не-де можете натрапити на чорне листя міцного бакуну.
Є чимало сніданкових льокалів (ресторанами їх назвати не можна). Брудно, незатишно, але зїсти добрий обід можна. Коштує він — 10 рублів (2 зол.). На вечерю можете дістати порцію доброго мяса чи риби (8 руб.). Пива забагато (працює в місті аж два бровари). Горілки нема, пють самогон (шалено дорогий). В одному місці українська спілка ремонтує льокаль під велику каварню. Має бути репрезентативна і справді похожа на каварню. Там і тут відчиняються нові торговлі.
Життя Луцька переходить під знаком організації і кипучої праці над відродженням усіх ділянок громадської самодіяльности. Існує вже три банки: два — українські, один — державний. Над унормуванням життя в місті невтомно працює міська управа під головуванням посадника інж. М. Єpмолаєва. Місто Луцьк боролося з Piвним за репрезентацію окружного центру. Це питання вирішене в останніх днях на користь Рівного.
Над луцьким магістратом повіває два прапори: німецький із свастикою і жовто-блакитний — український.
У Луцьку виходить тижневик "Український Голос". Організатором його, начальним і відповідальним редактором є енергійний молодий поет-галичанин, м-р Волод. Постригач. Газета має 18.000 накладу. В день виходу свіжого числа (вийшло досі 6 чисел) його буквально розхоплюють на вулицях. Часопис щоразу стає живішим і цікавішим. Редакція носиться з думкою видавати газету двічі на тиждень. Затримує тільки брак редакційних сил. Наклад "Українського Голосу" дуже високий, коли прийняти на увагу, що майже кожне місто Волині має свою газету.
"Український голос" видавався в Луцьку
Мова в місті переважає українська. По ній іде московська (малороси), потім польська. Жиди носять жовті круги на грудях і на плечах ("сонце-Сталін"), мужчини-жиди мусять скидати шапки перед кожним військовим в однострою. Майже половина населення Луцька — жиди.
Назовні населення волинських міст має стиль большевицький: не пізнаєте, де інтелігент, а де селянин, чи робітник. Коли й зустрінете десь ліпше зодягнену людину, то можете бути певні, що це "закордонець". Тільки в неділю побачите дещо чистіші одяги.
Наука в школах почалася на всіх просторах Волині. Скрізь викладова мова — українська. В одному тільки Луцьку є початкові школи також з іншими мовами навчання: польською, чеською і російською. Цілковитий брак підручників. Думають укладати й друкувати нові підручники. Сили для цього знайдуться, є й фабрика паперу під боком (Полонне), але замісць того, щоб уже їх друкувати, ще тільки думають над їх уложенням.
Від кількох днів почалося звільнювання полонених українців із усіх таборів Волині й Г. Г. Усі дороги й шоси переповнені ними. Деяких приймають охоче селяни на роботи, більшість мандрує пішки до рідних околиць. Треба бачити ту радість і жвавість (на роботах цього не помітно), з якими наші полонені, тримаючи в руках перепустки, переходять містами. Випускають покищо тільки полонених-українців родом із Правобережжя. Населення радо допомагає їм харчами.
В Луцьку й інших містах є вишкіл української поліції. Щодня він переходить містом із місця вправ із крісами на плечах та гарним співом на устах.
