Волинь у літературі: купальні розваги довоєнного Луцька
Зенон Леопольд Пашковський – уродженець Луцька 1934 року в родині вчительки і геодезиста. Пропонуємо його цікаві спогади про веслярську пристань в Луцьку і розваги на воді.
***
Як став трохи дорослішим, мандрівки з дому стали довшими. Якщо була відповідна погода, тобто досить тепло, ціла родина йшла на Стир, в район веслярської пристані. Взявши в кошик їжу і купальні костюми, вирушали ми на берег. В районі замку сходили ми з вулиці Огродової, через Матейки, далі по Шкільній виходили на вузьку стежку серед луків і боліт. Височіли над нами потужні вежі і мури замку, які так мені вросли у пам’ять, що ніколи не питав у тата, що це таке.
Історію замку Любарта пізнав набагато пізніше.
Нашою дорогою можна було йти тільки за сухого літа. Через деякий час стежка обросла очеретом. Що то за задоволення було – наче якась пустеля!
Тато вибирав зручне місце берегу, викладав його ламаною лепехою, грубою, мов дитяча рука. Аромат лепехи пам’ятаю до цього часу. Мама в той час розстеляла ковдру і відкривала кошик, аби родина могла поживитися після довгої прогулянки. Після відпочинку рушали ми до води. Спочатку по кісточки, потім до пояса, а далі… дітям не можна. Тато брав мене на плечі і міцно тримаючи, хлюпав на мене чистою, як сльоза, водою, а потім вертав на берег. Мама жахливо кричала: Тусю, вертайся, там глибоко! Тато вертав мене на берег, садив на ламану лепеху – ніби на лавочку, і я, по пояс занурений у воду, махав собі ногами. Тато з мамою тим часом плавали біля берега, щоб наглядати за дитиною. Окрім дикого купання, інколи мене забирали до новозбудованого дерев’ного павільйону.
Пам'ятаю, що за певну плату тато отримував ключ, з яким ми входили до довгого вузького коридору. Стіни і підлога були викладені сосновими дошками з ароматом живцю. Я запитав батька, куди ми йдемо. Зрештою, ми повинні були купатися. Тато нічого не сказав, тільки ключем відкрив одні з пронумерованих дверей, ми увійшли всередину, і перед моїми очима з'явилися річка в усій її повноті. Кімната була захищена з трьох сторін, а четверта – відкрита, була початком зручних дерев’яних сходів у воду. Ми переодягнулися в купальні костюми і… гайда у воду!
Веслярська пристань у Луцьку на поштовій листівці, 1930-ті. Зображення з Національної бібліотеки Польщі
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.