Джерело: http://www.depo.ua/

Біля пам'ятника актору у Києві завжди квіти - його досі не забувають та шанують

Видатному українцю, уродженцю Донбасу, улюбленому актору мільйонів Леоніду Бикову 12 грудня виповнилося б 88 років. Сталося так, що прожив він лише 50 років, однак і впродовж цього короткого часу встиг подарувати глядачам безсмертні фільми, яскраві та зворушливі образи. Всі вони знаходять своїх прихильників і не старіють, бо він не грав, він жив у своїх фільмах

Биков народився у Знам`янці на Донеччині у 1929 році. За рік по його народженню сім`я перебралася до Краматорська, де він закінчив школу та вперше вийшов на сцену у шкільній самодіяльності.

Потім була війна: евакуація до Барнаулу і захоплення авіацією. Биков шаленів від літаків та всього, що було із цим пов`язано. Він навіть вступив 1945 році до льотної школи, однак його видрахували майже одразу – зростом не вийшов. Втім, треба знати впертого Бикова, щоб зрозуміти, що його захоплення небом – то любов на все життя.

 

Під час зйомок свого найвідомішого та вистражданого фільму "В бій ідуть лише старі", де Биков грав командира співочої ескадрильї Маестро, він здійснив свою мрію та сів за штурвал літака. Звичайно ж, у повітря він сам не піднімався, однак доволі пристойно навчився запускати двигуни та рулити злітними смугами.

 

Після невдачі із льотною школою Биков поїхав до Харкова навчатись акторській майстерності. 

Перша значна роль Бикова у кіно знайшла його у 1954 році: він зіграв нерішучого, але страшенно милого Петю Мокіна у фільмі "Приборкувачка тигрів".

 

Бикова помітили, бо неможливо було не помітити такого щирого та відкритого хлопця. Далі були "Максим Перепелиця", "Альошкіне кохання", "Зайчик", "Добровольці", "Обережно, бабуся!" і ще багато яскравих та пам`ятних образів, у яких була одна спільна риса - неймовірна підкупаюча відвертість та щирість.

 

Згодом Биков зацікавився режисурою. Найвідомішими його роботами стали "Ати-бати, йшли солдати..." та " У бій йдуть лише старі". Останній став для Бикова даниною героям-льотчикам.

У цьому фільмі Биков не лише був режисером, а й співавтором сценарію та одним з головних акторів. І якщо в інших фільмах він був щирим, то тут він просто прожив долю свого героя та його друзів. 

 

Биков ніколи не цурався своєї "українськості". І хоча у повсякденні говорив російською, втім часто у його фільмах можна почути українські слівця, а про м`який український акцент годі й говорити. Однак саме у "старих" Маестро-Биков промовляє свій незабутній, сповнений любові до України монолог:

- Як же ви не помітили? Ми ж сьогодні над моєю Україною билися!

- А як тут помітиш: ті ж поля, дороги, села.

- Е, ні! А повітря? Інше. А небо? Голубіше. І земля зеленіша.

Цей фільм став останньою роботою подібного рівня для Бикова. Після неї був ще "Прибулець", який Биков почав знімати, але так і не закінчив. 

Щирість та відвертість, абсолютне неприйняття лицемірства, проживання своїх ролей та зрештою відкрите та добре серце талановитого актора та режисера не витримувало таких навантажень. Биков переніс три інфаркти. Під час останнього він був за кермом своєй автівки.  11 квітня 1979 року на трасі "Київ - Мінськ" через зупинку серця Биков втратив керування та вилетів на зустрічну смугу, де їхала вантажівка.

Пізніше ті, хто був на місці аварії, розповідали, що удар був такої сили, що з боку водія "Волга" актора вигнулася літерою "с". Шансів вижити в нього не було.

Знайомі  та близькі Бикова кажуть, що смерті він чекав давно, тож час від часу навіть кепкував на цю тему. Приміром, він наказував друзям, "щоб не було ніяких надгробних промов і громадянської панахиди".

"Ніяких оркестрів, Будинку кіно і надгробних промов, а то я встану і піду – вийде конфуз. Нехай хтось один скаже слово "прощай", і все. Не треба цирку, який називають почестями. Після цього "дерболизніть" хто скільки може. А потім нехай Друга ескадрилья вріже "Смуглянку" від початку і до кінця... Ви помітили, що режисер я не за дипломом, а за покликанням? Навіть свій похорон режисую,"– говорив Биков.

Очевидці кажуть, що все майже так і було, однак від самого будинку до Байкового кладовища за катафалком тяглася довга вервечка машин тих, хто прийшов прощатись з улюбленим актором.

Творчий доробок Бикова склав 20 ролей та кілька сценарієв. Кинофільм "Прибулець" український режисер Леонід Осика відмовився знімати без Бикова, але у 1982 році зняв фільм про нього: "... Якого любили всі".

У 1994 році ім'ям Леоніда Бикова назвали одну з малих планет. А ще його ім'я носить один з українських літаків МіГ-29.

У 1996 році була опублікована книга спогадів про Бикова під назвою "Будемо жити!".

На батьківщині Бикова у Краматорську встановили бронзове погруддя актора. У Києві його ім`ям назвали бульвар, а на одній з круч над Дніпром встановили пам'ятник: Маєстро сидить на фюзеляжі свого бойовикого літака з нотним станом на боці і дивиться на свою Україну.

 У Бикова залишилися дружина Тамара, дочка Мар'яна і син Олексій. Однак ситуацію загострюють обговорення в соцмережах, де користувачі запевняють, що ФОП Ірина Науменко насправді працює майстром манікюру у козятинській студії нігтів "Інфініті". Олексій через кілька років після смерті батька втік з СРСР – по дорозі до Львова зістрибнув з поїзда і переплив річку Тису – і більше на батьківщину не повертався. Зараз він живе в Канаді.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.