Йон Шишкевич був у Сереховичах чоловіком заможним, лише родючої землі мав 20 гектарів. Але бачив у житті чимало несправедливості, тому й покладався, що все зміниться з приходом радянської влади. «Даремне ти, Йоне, на неї сподіваєшся», – казали йому мудрі люди. – «Совєти будуть розправлятися з такими, як ти, хазяями».

Не вірив, поки нова влада не обклала його господарство непомірними податками. Не зміг Йон їх сплатити, тому мусив тікати за Буг. Аж там потрапив у полон. Чоловік так любив пісню, що навіть у в’язниці не втримався і затягнув своїм сильним вольовим голосом, яким не раз радував односельчан у місцевому храмі, пісню «Из-за острова на стрежень…». Окрім слова «Волга», охорона тюрми з її слів так нічого й не зрозуміла. Але, може, саме той голос і врятував тоді Йона від лихого повороту долі. Його випустили на волю.

Повернувся Йон Кіндратович додому, а тут війна. Однак серце, сповнене любові до України, билося в унісон з тими, хто бачив нашу державу самостійною, вільною та незалежною, тоді, як енкаведисти виставили проти УПА величезну, до зубів озброєну армію, що в боротьбі проти повстанців не гребувала нічим, залучаючи своїх посіпак виказувати навіть односельців, погляди яких протирічать радянській ідеології. Саме вони й розправилися зі своїм земляком.

У ті трагічні дні Йон Шишкевич переховувався на одному із ницівських хуторів, коли в це село навідалася енкаведистська облава. За сумним збігом обставин він вийшов попити води, та чоловіка наздогнала ворожа куля. Його кинули на підводу і повезли в Сереховичі. Мати саме пасла худобу, коли жінку покликали опізнати сина, що стікав кров ҆ю.

– Мать, – звернувся до жінки, напевне, старший поміж енкаведистів, – мы твоего бандита убили.

Спочатку вона не могла вимовити жодного слова. А потім, перелякана, думаючи, що може врятувати і сина, і себе, промовила:

– То не мій син.

Йон знайшов у собі сили і озвався:

– Мамо, то я… Твій син.

Із Серехович Йона Кіндратовича повезли у сусідній Буцин. Саме там і був по-звірячому закатований вірний син українського народу, палкий патріот свого краю, хоч і білорус за національністю, Йон Шишкевич. Саме там енкаведисти та доморощені яничари-прислужники, які вже постали перед Божим судом, позичивши лопати, закопали ще живого Йона в сиру землю під насипаною фігурою, що була посеред села. Згодом серед темної ночі невідомі викрали його тіло і перенесли на сереховичівський цвинтар, де й похоронили.

Йону Шишкевичу було лише сорок п’ять, коли він віддав своє життя за Україну, за други своя. А його дружину Феодосію з трирічним сином Олексієм убивці відправили поневірятися в Сибір. Жила в бараках, валила ліс… Виплакала всі очі, однак не змогла дати синові щасливої долі – радянська влада не дозволила.

Про ці трагічні сторінки  родинної історії розповіла всім, хто символічно 1 грудня, в День чергової річниці проведення Всеукраїнського референдуму щодо проголошення незалежності України 1991 року, прийшов на сереховичівське кладовище, де відбулося освячення пам’ятника Йону Шишкевичу та «Всім землякам, які у важкі роки боролися за незалежність України», як написано на ньому, встановленого стараннями його земляка, депутата Верховної Ради України першого скликання, журналіста, письменника, громадського діяча, голови Волинського крайового братства Св. ап. Андрія Первозваннного Андрія Бондарчука, розповіла присутнім племінниця українського патріота Мирослава Жолоб із Ковеля.

До присутніх звернулися також заступник голови Старовижівської районної ради Роман Цалай, заступник керівника апарату Старовижівської РДА В’ячеслав Недзельський, сереховичівський сільський голова Ростислав Шиманський, голова районної організації ВО «Свобода» Іван Омельчук та Андрій Бондарчук, який дуже багато зробив для рідного села та краю. Освятив пам’ятник настоятель Свято-Іллінського храму села Сереховичі протоієрей Валерій Балюк у супроводі церковного хору. Цього ж дня Андрій Бондарчук був удостоєний звання «Почесного громадянина села Сереховичі».

Фото автора