«Український голос», 9 грудня 1943 року

Несподіване щастя. Часом добрість оплачується вже на цьому світі. Це пережив один шведський поштовий урядник, що жив у скромних умовинах. Одної суботи виконував він службу при віконці. Це був кінець дня і він вже підрахував суму, коли саме в останню хвилину прийшов ще один чоловік та хотів отримати гроші. Він був у великій потребі, бо саме приїхав спізненим поїздом і мусів переночувати в столиці, щоб відбути декілька розмов. Він не міг в жадному випадку чекати до понеділка, але з другого боку урядник по закінченні служби не міг робити виплати. Але добре серце урядника перемогло, бо йому шкода було тієї людини. Він узяв від нього особисте посвідчення, записав собі адресу та позичив йому своїх останніх 100 корон, хоч йому самому дуже треба було цієї суми. Чужинець дуже втішився та запросив поштового урядника на склянку пива, а тому що саме прийшов тоді продавець квитків на льотерію, він купив один квиток і подарував його урядникові. «Маймо надію, що він принесе вам щастя», сказав він усміхаючись. І справді так сталося. Декілька днів пізніше було льосування і поштовий урядник із здивуванням довідався, що він виграв головну виграну, яка зробила з нього багату людину. Ось так його добрість тисячократно оплатилася.

Дивна «парочка». Копенгазькі часописи повідомляють про сенсаційне заручення. 81-літня жінка заручилася з 22-літнім чоловіком. Та старенька жінка відома у копенгазьних розривкових місцях. Вона має постійне місце в одному концертному театрі, де з трубкою в усі завжди слухає музики та при цьому попиває цитриновий сік із шампанської чарки. Молодий наречений – це танцюрист, який обтанцював майже всі європейські столиці. Щаслива парочка дала оголошення, що вінчання відбудеться ще перед Різдвом.

Літературний анекдот. Відомий український поет М. Голубець якось прийшов до редакції, де працював, в досить веселому стані. Редактор привітався з поетом і запитав: Скажи, Мольо, чому від тебе, як від поета, не пахне парфумами, а несе горілкою? Дуже просто, відповів резонно поет. Тому, що я п’ю горілку, а не парфуми!
 

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.