Директор народної аматорської кіностудії «Волинь» Борис Ревенко був авторитетним метром фото- і кіномистецтва. Він зняв сотні фотографій, десятки фільмів, мав дуже багато нагород, перемог у різних конкурсах.

В інтерв'ю у 2012 році він розповів про долю фільму, який був присвячений луцькому скульптору Станіславу Сарцевичу. Це був самобутній митець, який виготовив кілька десятків скульптур. Вони зберігалися на подвір’ї його садиби в Луцьку, але були знищені в 1990-х після смерті скульптора. Далі пряма мова Бориса Ревенка.

***

Ще один наш фільм – «Чарівник з Луцька». Я розказував, що Кравчук не пропустив на конкурс у Москву антибандерівський фільм «Розкопана криниця». Так от, замість нього на Москву послали саме «Чарівника з Луцька». Цей фільм про луцького скульптора і живописця Станіслава Сарцевича. Це майже мій авторський фільм.

В Києві свого часу його геть не оцінили, навіть диплом за участь не дали. Сказали, що ходить якийсь дідок і фігурки малює. Журі перед цим ще й випили і не сприйняли фільм. У Москві ж на конкурсі його показували останнім. В кінці вся публіка зірвалася, бурхливі оплески. Дали гран-прі, головний приз Міністерства культури СРСР, головний приз від профспілки. Це один із найкращих фільмів студії «Волинь».

Станіслав Сарцевич біля своєї скульптури. Фото з volart.com.ua

До речі, про Сарцевича. У нього був дуже цікавий дворик на вулиці Хакімова, де він жив. Там у нього стояли скульптури оголених жінок. До нього з Франції, Німеччини, Англії приїжджали переймати досвід. А сусіди скарги писали, щоб забрав тих оголених жінок з їхніх очей. Йому погрожували відключити воду, газ. То він тоді понамальовував на скульптурах бюстгальтери, труси. Потім після смерті ті скульптури зруйнувалися, бо були зроблені з піску і недовговічні.

Пам’ятаю день, коли Сарцевича хоронили. Це було 5 березня 1975 року. Я тоді ще знімав фільм. Зранку ішов великий лапатий сніг. Я прийшов до нього додому о восьмій ранку і почув, що він помер і о першій годині його хоронитимуть. Йому, до речі, було 85 років.

Я зняв сніг, а потім прийшов і в обід. Камера знімала, коли труну виносили. В той момент вже вийшло сонце і сніг на скульптурах почав танути. По них стікали потоки води, ніби вони плакали. А труну біля кожної фігури по 3 рази нахиляли. Все це я знімав. Це настільки зворушило журі і публіку, що за цей фільм дали гран-прі.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.