Волинь у літературі: Данута Сівець

  1. Новина відноситься до:

Тяжкі події ХХ століття дуже перекроїли давній уклад життя, розселили людей з їхніх насиджених, рідних і навіть викоханих місць. Жорна режимів були безпощадними до родин і їхньої долі. Тому сьогодні часто трапляються теплі спогади про минуле.

Данута Сівець розповідає про свою чарівну Волинь

***

Я - волинянка. Вихована серед чудових волинських краєвидів. Хтось сказав, що час стирає всі сліди, але дитячих спогадів він стерти не в змозі. Земля Волинська була домом для українців, поляків, євреїв та інших націй. Ті різні народи жили у згоді і в гармонії з чарівною природою. Їхні діти училися на чотиримісних шкільних лавах, а в містах стояли поруч костел, православна церква і єврейська синагога. Малі містечка були переважно замешкані євреями, а поряд із типовими польськими селами були цілі чеські та німецькі поселення, села українські, а також змішані, як і Підгайці, в котрих я мешкала.

Наші Підгайці лежали за 3 кілометри від містечка Тарговиця над Іквою, у гміні Ярославичі, в повіті Дубнівському. Це було українське село, в якому мешкало і кільканадцять польських родин.

За хатами нашого села простягалося родюче поле. На волинських чорноземах виростало збіжжя вище за людину і грало різними барвами. Поля перетиналися зеленими смугами, у яких зрідка росли груші, але найчастіше були чагарники. Бігала по лісі і полях, коли було тепло могла й босяка. Зрозуміло, як виглядали мої ноги, коли болото на них засихало. Біля дому росло багато соняшників, з яких збирали насіння, потім сушили і цим "косметичним засобом" натирали мені ноги - нічого приємного!

Описуючи волинські реалії, не можна не згадати про зими. Засипало все: дороги, поля, ліси, хати до самого даху і навіть комини в низьких будинках. Копали тунелі на подвір'ях, аби добратися до зліва, курника, стодоли.

Дивилася на ту свою кохану Волинь щирими дитячими очима. Тими самими очима бачу тепер чарівні образи дитинства. Волинь - це моє життя, мої чесноти, моя любов. Сльоза бринить в оці, коли згадую усе, моя волинська ностальгія буде зі мною до кінці моїх днів. Горда, що походжу з багатої чарівної волинської землі.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.

Коментарі