Щоразу, коли буваю в цьому древньому місті на берегах могутньої Десни, не перестаю дивуватися, що на території Національного заповідника «Чернігів стародавній», який є номінантом Всеукраїнської акції «Сім чудес світу», розташована третина, а саме 29 давньоруських архітектурних пам’яток України ХІ-ХІХ століть, із яких 26 – національного значення.

Пише Наталія Легка на сторінках щотижневика Волинські Новини (№37).

НАЙБІЛЬШИЙ ПЕЧЕРНИЙ ХРАМ ЛІВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ

...Вони спустилися в Антонієві печери з хворим хлопчиком на руках. Дитина не ходила. Тому, втративши будь-яку надію на лікарів, зажурені батьки поклалися на Божу милість. У глибокому підземеллі, в печері, яку називають келією преподобного Антонія Печерського, дорослі молилися зі щирою вірою в серці. Раптом з’явився легенький туман, і батьки побачили людину в монашому вбранні. Старець поклав хлопчикові на голову руку, а потім відійшов і поманив його до себе. Спочатку малий зробив кілька несміливих кроків, а потім дещо впевненіше пішов до монаха. Оговтавшись від побаченого, батьки кинулися до старця, щоб йому подякувати, але той зник, як і з’явився, разом із легенькою хмариною туману.

Таких історій довкола Антонієвих печер у цьому місті записано чимало. Вчені багато разів намагалися розгадати феномен монаха-привида, що упродовж багатьох століть блукає у нетрях Болдиних гір, де розташовані печери, але так і не змогли цього зробити. Натомість дехто з них вочевидь сам переконався в його існуванні, залишивши власні нотатки про побачене та пережите. Недаремно Антонієві печери в Чернігові стали чи не найбільш відвідуваним місцем паломництва жителів міста та його гостей.

Печерний комплекс, як свідчить стародавній літопис, у XI столітті заснував відомий церковний діяч Антоній Печерський, який був родом із містечка Любеча на Чернігівщині. Він прибув до Чернігова, нібито рятуючись від гніву київського князя. Тоді між двома найбільшими містами Русі, політичними та культурними центрами – Києвом і Черніговом – було суперництво. Тож преподобний Антоній за сприяння князя Святослава Ярославовича заснував у Болдиних горах монастир, про який і йдеться в Іпатіївському літописі.

Троїцьку обитель, яка спочатку називалася Богородичною, становили підземні храми, монаші поховання (некрополь) та келії ченців. Печери мали чотири яруси, два з яких не досліджені й досі. Вони були не лише місцем, де повсякчас лунала молитва, а й захищали людей від нападу монголо-татар. Але в 1239 році Чернігів усе ж було зруйновано ворожою навалою.

Відбудовували святе місце з ініціативи чернігівського сотника Степана Подобайла. І нині найцікавішим в архітектурі печерного комплексу є храм Феодосія Тотемського, виконаний у стилі українського бароко. Церква була і залишається його головним храмом і є найбільшою підземною культовою спорудою на всій Лівобережній Україні. Її висота становить 8,5 метра, довжина – 15,5. Два інші підземні храми – святого Антонія Печерського та Миколи Святоші – дещо менші.

Нині загальна довжина відновлених печер – 350 метрів. Це три різні підземелля, довжина найбільшого з них – 50 метрів. Глибина залягання печер – від двох до 12 метрів. На деяких стінах у нижньому ярусі можна розгледіти пізньосередньовічні написи-графіті.

Під час досліджень Антонієвих печер археологи знайшли давньоруську підземну церкву великих розмірів: завдовжки 12 метрів, завширшки від двох до п’яти метрів та заввишки три метри, яку ніколи не відновлювали.

ПОДАРУНОК ІВАНА МАЗЕПИ

Після трагічної загибелі князів Бориса та Гліба на Русі почали зводити храми на їхню честь. Один із них збудовано на початку ХІІ століття в Чернігові, він є яскравим прикладом кам’яних виробів тутешньої архітектурної школи, в якому майстерно поєднано риси романського та давньоруського зодчества. Збудовано церкву як родову усипальницю чернігівського князя Давида Святославовича та його родини. Цей князь брав участь у перенесенні мощей святих Бориса та Гліба у храм, який звів його батько у Вишгороді. А в другій половині XVII та у XVIII столітті хрестовокупольний, шестистовпний, увінчаний однією банею собор був головною спорудою Чернігівського кафедрального Борисоглібського монастиря. Нині храм не діє і його оберігає держава.

У Борисоглібському соборі – кам’яні різьблені капітелі (верхні частини колон, на які спираються балки), прикрашені рельєфними орнаментами, колекція фресок ХІ-ХІІ століть, а також унікальна експозиція художнього металу та церковних старожитностей XVIII-ХІХ століть, у якій є ікони, дзвони, лампади тощо. Її перлина – видатний витвір ювелірного мистецтва початку XVIII століття – срібні з позолотою Царські врата (подарунок гетьмана Івана Мазепи), які дійшли до нас неушкодженими, хоч сам бароковий іконостас загинув. Висота воріт – 3 метри 45 сантиметрів, вага – 56 кілограмів. У соборі відновлено давню підлогу з шиферних плит. На ній зберігся квадрат, інкрустований різнокольоровою смальтою.

Є версія, що собор побудовано на місці більш давньої споруди, від якої залишилася нижня частина стіни та фундамент, що викликають неабиякий інтерес у відвідувачів. Імовірно, раніше він міг бути князівським теремом або більш давнім храмом.

ІЗ ВИСОТИ ПТАШИНОГО ПОЛЬОТУ

Одним із сокровенних куточків України є Чернігівський Свято-Троїцький кафедральний собор, будівництво якого розпочалося навесні 1679 року. Однак через нестачу коштів воно спочатку практично стояло. І тільки коли на гетьманство вибрали Івана Мазепу, він виділив для благої справи 10 тисяч золотих монет. У 1695 році храм було освячено, до нього перенесли чудотворну ікону Іллінської Божої Матері.

З висоти пташиного польоту, із дзвіниці з хрестом, що споруджена в 1771-1775 роках, оглядаємо все довкола. Чернігів – наче на долоні, ми ж на висоті майже 60 метрів над землею. Підніматися сюди нелегко, але справа варта зусиль. Сама дзвіниця, споруджена у стилі пізнього бароко, має незвичайний план і ввігнуті всередину фасадні стіни.

Свято-Троїцький кафедральний собор – древньоруський шестистовпний храм – чудовий зразок українського бароко, що має сім бань. Колись у ньому стояв величезний п’ятиярусний іконостас на всю ширину церкви заввишки 20 метрів, але він не зберігся. У 1974-1985 роках кафедральний собор реставрували. Його висота нині всередині становить 35 метрів.

У храмі стоять кіоти і раки з мощами святителів: Феодосія, архієпископа Чернігівського, та Філарета, архієпископа Чернігівського. Та чи не найбільше паломників притягує до себе постать преподобного Лаврентія Чернігівського, який упокоївся 1950-го, а канонізований 1993 року. Саме йому належать численні пророцтва про останні часи перед приходом антихриста, це він закликав не боятися цього, а бути готовими витримати всі випробування і біди.

У підвалі кафедрального собору розташований сімейний склеп Милорадовичів. Біля його південного фасаду – могила відомого поета-байкаря Леоніда Глібова. На ній встановлено його бюст.

БІЛИЙ ХРАМ НА ЧЕСТЬ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА

Кожного, хто в’їжджає в стародавній Чернігів, найперше зустрічає білосніжний дев’ятидільний хрестоподібний храм з п’ятьма банями. За всю свою багатовікову історію він жодного разу не був розписаний зовні в будь-який колір, окрім білого. Його чистота залишається символом вірності православній вірі. Катерининська церква, яку називають козацькою, розташована на мисі, що увінчує міський вал. А збудували її у 1715 році на залишках храму часів Київської Русі за кошти козаків – братів Якова та Семена Лизогубів – за заповітом їхнього батька, чернігівського полковника Юхима на честь подвигів діда Якова, теж полковника, та всього Чернігівського полку, виявлені під час штурму турецької фортеці Азов у 1696 році.

Кам’яна пам’ятка архітектури, виконана у стилі бароко, складається з дев’яти частин – ніби гілок одного цілого дерева, кожна з яких має п’ять граней. А ті, своєю чергою, завершуються куполом. У храмі є три входи: північний, південний та східний. Усі вікна в церкві вертикальної форми. На відміну від інших храмів, тут немає хорів.

Церква розташована на території Чернігівського Дитинця (високих валів), який зазнав руйнації від монголо-татарських орд. Сьогодні про нього нагадують стародавні гармати, що стережуть місто. А Катерининська церква залишається найкрасивішим козацьким храмом Східного Полісся. Якщо біля її підніжжя спостерігати за містом, то з висоти пагорба, на якому вона стоїть, видно історичну панораму з чернігівських церков та монастирів.

Чернігівський колегіум

Єлецький жіночий монастир