Нещодавно у Львові в рамках Форуму видавців відбулася презентація збірки «На перехресних стежках. Іван Франко та єврейське питання у Галичині». Аналогічне видання німецькою мовою з’явилося в 2014 році, ставши підсумком міжнародного симпозіуму у Відні щодо виявів антисемітизму Франка, йдеться на сторінках газети Волинські Новини №36 від 6 жовтня.
Історія книги «На перехресних стежках» розпочинається з 1993 року, коли в Інституті германістики Віденського університету відкрили меморіальну дошку Іванові Франку. Адже відомий український письменник захистив докторську дисертацію саме у Віденському університеті. А ще це був дипломатичний крок: після падіння залізної завіси Австрія бажала налагодити співпрацю з Україною. У 2000 році виш отримав першу критику через встановлення дошки, а у 2010-му до магістрату Відня звернувся виходець із України Еміль Лангерман з перекладеними німецькою мовою фрагментами текстів Франка, що, на його погляд, свідчили про антисемітизм. Лангерман вимагав від мерії та університету демонтувати дошку. Інцидент набув світового розголосу: один із найвидатніших українських культурних діячів – антисеміт.
Григорій Грабович, головний редактор українського видавництва «Критика», професор кафедри української літератури Українського наукового інституту Гарвардського університету розповів, що ставлення Франка до євреїв довгий час дослідники ігнорували. Він вважає це великим прорахунком.
«Якби українська наука ретельно опікувалася питаннями, які перед нею стоять, то такого не виникало б. Незважаючи на те, що є дисципліна франкознавство, твориться культ Франка, основні речі лишаються неосмисленими, – наголосив Грабович. – Досі не з’ясовано, де розташований «центр тяжіння» Франка. Як же тоді ми можемо реагувати та різні суперечливості, не знаючи основного? Неприпустимо аналізувати доробок письменника без урахування естетичного аспекту, зіставляти серйозні твори з написаними задля заробітку нашвидкуруч».
Історик Ярослав Грицак, який написав книгу «Пророк у своїй вітчизні: Франко та його спільнота», переконаний, що спершу треба визначитися, чи був Франко антисемітом та чи відіграв антисемітизм ключову роль у творчості письменника.
«Кожен, хто порушує цю тему, мусить визначитися з трьома питаннями, – зауважив Ярослав Грицак. – Чи був Франко антисемітом? Моя відповідь – так, безперечно, що був. Чи антисемітизм Франка відіграв центральну роль у його творчості? Абсолютно ні. Антисемітизм Франка – це дуже маргінальне явище, яке з’являється лише в кількох його текстах. У нього набагато більше семітських текстів, де він підтримує єврейство. Чи Франковий антисемітизм у ХІХ столітті має зв’язок із антисемітизмом ХХ століття, зокрема з Голокостом? Це і є основне звинувачення, адресоване йому: виховав покоління антисемітів. Тут очевидно, що ні».
Історик також вважає найбільшою помилкою колег перенесення обставин однієї історичної доби в контекст іншої. Голокост він називає явищем іншої природи, яке мало передумови, що зовсім не пов’язані з Франком.
«В українській інтелектуальній традиції немає нікого, хто так широко займався б єврейським питанням і водночас ставився би до євреїв з таким розумінням і симпатією, – вважає Ярослав Грицак. – У результаті українські антисеміти казали, мовляв, він і сам є євреєм, а його справжнє прізвище Френкель, а не Франко».
Грицак розповів, що коли писав книгу про молодого Івана Франка, то несподівано для себе знайшов кілька відверто антисемітських текстів. За його словами, Франковий антисемітизм був радше соціальним, а не національним, його можна зарахувати до «прогресивного антисемітизму»: молодий Франко не любив євреїв не тому, що вони юдеї, а тому, що, на його думку, навіть найбідніші євреї солідаризуються з багатими євреями, замість того, щоб стати на бік християнського «трудового люду». З плином часу він щораз більше перемагав свій антисемітизм, намагаючись створити умови для українсько-єврейського діалогу, стратегічного партнерства.
«Не знаю, що керувало Емілем Лангерманом. Звісно, дивуюся, що він виявив таке «глибоке» знання творчості Франка. Бо подав аж двадцять одну цитату українською та німецькою мовами й розповів різні випадки з життя Франка», – додав Грицак.
Це, на його думку, дозволить називати Франка антисемітом. Але жоден із аргументів цього позивача не годиться для серйозного трактування. Переважно це цитати, які Франко вкладає у вуста своїх героїв, або ж вони просто вирвані з контексту.
Лілія БОНДАР
Львів
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
