Джерело: День

Помирати «велике лісове бездонне, як говорили тамтешні люди, озеро» почало вже чимало років тому. Про те, що озеро вже повністю висохло цього літа, і нині на його місці – зарості дикого рису висотою майже в людський зріст, повідомила Ольга Петрівна Бойко, яка завідує музеєм «Лісової пісні», який є філіалом Колодяжненського меморіального музею Лесі Українки. Його працівники і створювали тут експозицію, - пише Наталія Малімон на сторінках газети День.

Мешкає Ольга Петрівна у селі Скулин, що за кілька кілометрів від урочища Нечимне. Про екскурсії з  нею домовляються по телефону, на роботу вона добирається велосипедом, скутером, а бува, що і пішки. Запрошує приїжджати сюди найперше навесні, бо тоді вся місцина навколо музею вкрита килимом анемонів. А восени  тут багато опалого листя, яким дуже люблять гратися діти, вони часто тут бувають на екскурсіях. Цікавляться місцем, де народилася драма-феєрія «Лісова пісня» і поляки, бо скулинці вже багато років дружать з однією польською гміною з-під Хелма. Недавно з Польщі передали у Нечимне два портрети Лесі Українки, виконані місцевими майстрами: один – на полотні, інший – різьба по дереву. Дикий рис на бездонному озері, у якому і не купалися через це, посіяв мешканець також Скулина,  аби дикі качки мали де ховатися у заростях. Рис  росте так, що і озеро погубив.

Історія знайомства родини Косачів з Нечимним сягає літа 1884 року, коли Олена Пчілка з сином Михайлом, дочками Лесею і Ольгою гостювали в урочищі на березі озера у дядька Лева скулинського, куди він вибирався на літо пасти худобу. Про ці відвідини залишила спогади молодша сестра і біограф Лесі Українки Ольга Косач-Кривинюк. Тут Леся почула про мавок, Того, що греблі рве,  водяного та інших осіб з народної творчості, котрих опісля поселила у драмі-феєрії. Нема вже на березі і хати дядька Лева, родичі перенесли її у село, зробивши з неї хлівчик. Ольга Петрівна каже, що хатка була досить цікавою у плані використання природних матеріалів. Про хатку нагадує лише знак. Такий, мабуть, поставлять і на місці, де було озеро Нечимне.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.