Анатолій Оліх – про історію костелу Луцька і людські долі

  1. Новина відноситься до:

Презентація монографії «Завдяки їм» Анатолія Оліха відбулася напередодні Всеукраїнського дня бібліотек у читальному залі Луцької бібліотеки-філії №10.

Книга відкриває нові сторінки історії луцького кафедрального собору святих Петра і Павла та містить відомості,які вперше виходять друком українською мовою. Частина матеріалів взагалі оприлюднюється вперше.

Насамперед, це оповідь про долі видатних особистостей Римо-Католицької Церкви на Волині, які у важкі часи війни та репресій зберегли відданість своїй пастирській місії, часто коштом власного здоров’я та життя. Це також важлива частина історії нашого рідного міста – багатокультурної спадщини, нащадками якої ми є.

Невипадково час друку монографії припав саме на 2016 рік, бо саме цього року відзначаються декілька визначних ювілеїв у діяльності храму, найважливіші з яких: 400-та річниця закладення наріжного каменю собору Святих Петра і Павла, 25-та річниця повернення його католицькій громаді і 20-та річниця відновлення Луцької дієцезії.

Автор розповідає: «Насправді робота над книгою розпочалася набагато раніше. Почну з того, що народився і виріс я на Поділлі, у місті Шаргороді. Сталося так, що католицькою парафією у моєму рідному місті керували священики – вихідці з Луцької дієцезії. На жаль повернутися на Волинь вони вже не могли - відбували строки в таборах, підпадали під репресії і депортації 1939-1941 рр. Тому я маю певний моральний обов’язок перед ними, бо ці священики для мене особисто, моєї родини, земляків-подолян далеко не чужі. І ці події спонукали Анатолія Оліха, парафіянина, перекладача, журналіста, письменника, взятися до впорядкування та укладення великої кількості матеріалів, документів, записаних спогадів свідків, які збиралися протягом певного часу, – до видання книги «Завдяки їм».

З 1996 року після закінчення університету я працював в курії Кам’янець-Подільської дієцезії, а з 2001 року – в курії Луцької дієцезії. За освітою я інженер-радіоелектронік, та все життя працюю з книгами: літературне та технічне редагування, дизайн і верстка. У 2012 році я розпочав роботу над проектом веб-сторінки Луцької дієцезії. Працюючи над контентом ресурсу, став укладати розділ з біографіями священників, які несли своє служіння на Волині. Саме тоді я написав декілька коротких нарисів на цю тему.

Поступово я став «обростати» різноманітною літературою, документами, фактами, з’явилися нові публікації. Мені пощастило спілкуватися з людьми непересічними, з непростими долями. Ян Ольшанський, Станіслав Падевський, Маркіян Трофим’як, Станіслав Широкорадюк – ці, без перебільшення легендарні єпископи, у різний час були моїми «шефами». Часто ми говорили про минулі події, і вони розповідали про факти, які не були зафіксовані у жодній з книжок».

Ґрунтовне дослідження викладене автором у трьох розділах книги, перший з яких «Незламний пастир», розповідає про єпископа луцького Адольфа Петра Шельонжека який керував Луцькою дієцезією у 1926-1949 рр. Надзвичайно енергійна, ерудована людина, він провадив не лише душпастирську працю, а й важливу гуманітарну діяльність, опікувався сиротинцями. Єпископ зберіг відданість своїй пастві у часи радянських і німецьких окупацій, більше року був ув’язненим НКВС-МДБ. 80-річного в’язня було звільнено лише після втручання американських дипломатів. Після звільнення Адольф Петро Шельонжек висловив бажання повернутися до Луцька, та йому відмовили. Помер він у Польщі у 1949 році.

«Свідки віри», другий, надзвичайно насичений розділ книги, містить розповіді про луцьких священиків. Інформацію автор збирав практично по крихтах, інколи стикався з величезними труднощами доведення фактів – дуже часто різні джерела суперечили одне одному. Багато часу і зусиль потребували співставлення фактів і консультації, уточнення і перевірка. Розповіді про служіння на волинській землі священиків Луцької дієцезії Владислава Буковинського, Броніслава Джепецького, Йосифа Кучинського, Станіслава Щипти, Олександра Беня та інших вражають їх відданістю пастирському служінню.Багато з них пережили багаторічні ув’язнення, висилки, переслідування, але не зламалися і продовжили своє служіння Богові та людям, яких вони не покинули.Монографія також уперше оприлюднює українською мовою списки луцьких священиків, репресованих різними режимами.

Присутні на презентації пригадали часи, коли у 1970-80 рр. в будівлі костелу працював музей історії релігії з усіма необхідними атрибутами атеїстичного виховання радянського періоду: гіпсові голови неандертальців, маятник Фуко та інсталяція на тему підкорення космосу. У третьому розділі книги «Відродження» згадується ім’я дуже відважної жінки – Марії Домалевської, яка зважилася у той час на героїчний вчинок та зібрала підписи 120 чоловік під зверненням до влади зареєструвати римсько-католицьку громаду та повернути їй храм. І хоча ця спроба закінчилася невдачею, та наступні події відновили історичну справедливість, і 29 червня 1991 року відбулася урочиста літургія у заповненому ущерть кафедральному костелі Святих Петра і Павла.


Анатолій Оліх здійснив дуже кропітку пошукову роботу в архівах, опрацював українські, польські, білоруські, литовські публікації, та інша не менш важлива частина підготовки цієї книги – це спілкування та фіксація спогадів людей про події, свідками яких їм судилося стати. Це вимагало терпіння і водночас приносило багато задоволення. Траплялися курйозні випадки, та вражала мудрість і життєрадісність цих людей, які пережили величезні випробування. Устами тих людей з нами говорить сама минувшина… Емоційно і проникливо озвалися до присутніх спогади однієї з свідків минувшини Юлії Толкачовоїголосом Наталії Максимчук, луцької режисерки і драматурга, яка зачитала уривок з книги «Завдяки їм».

Мирний спокій лучан, які жили мішаними сім’ями, вінчалися і в православному соборі, і в католицькому костелі, був спалений вогнем війни. Неподалік від будівлі костелу розташувалося єврейське гетто, а згодом – туди зігнали і луцьких в’язнів, які животіли у нелюдських умовах та умирали тисячами від голоду і катувань. Тисячі людей загинули. Юлія Толкачова свідчить про випадки допомоги католиків євреям, прояви людяності під страхом власної смерті. Долі католиків, євреїв, українців, вірмен, чехів, які сторіччями жили по сусідству у нашому місті, – це історії про нетерпимість і толерантність, зраду і відданість, катування і порятунок, життя і смерть…

З великою надією на уважного і вдячного читача, якому небайдужа історія рідного міста, Анатолій Оліх передав кілька примірників своєї книги завідувачці бібліотеки-філії №10 Надії Чміль – такий доречний подарунок у читацький фонд напередодні професійного свята Всеукраїнського дня бібліотек. Надія Чміль побажала авторові подальших цікавих історичних розвідок та написання нових книг, закликала читачів до знайомства з унікальними історіями луцького костелу, з яким тісно переплелися людські долі.

Привітати колегу з приємною і важливою подією у його творчому житті прийшли журналісти видання «Монітор Волинський» Наталія Денисюк і Ядвіга Демчук на чолі з шеф-редактором Валентином Ваколюком, які щиро раділи письменницькому таланту нового колеги та зичили терпіння його дружині.

Формат презентації у привітному бібліотечному залі дав можливість усім, хто цікавиться історією рідного краю, ознайомитися зі змістом монографії, поспілкуватися з автором, отримати книгу з його автографом. Серед гостей презентації – настоятель кафедрального собору Святих Петра і Павла Павло Хом’як, історик Валентина Надольська, архітектор Євген Ходаківський, екс-депутат та великий шанувальник книг Володимир Карпук.

Автор коротко про себе: «Народився 12 листопада 1974 р. в місті Шаргород Вінницької області – місті, де на невеликій площі жили, в-основному дружно-мирно, українці, поляки та євреї. У 1991 р. закінчив Шаргородську СШ № 3 із золотою медаллю, з 1991 по 1996 рік навчався у Вінницькому державному технічному університеті, за освітою інженер-радіоелектронік. Після закінчення вузу почав працювати і досі працюю у видавничій галузі. Освоїв майже всі спеціальності, пов’язані з книгодрукуванням, працював верстальником, художнім дизайнером, літературним та технічним редактором. 

Зараз, крім всього перерахованого, займаюся журналістикою, веб-дизайном, перекладами. Роблю також еквіритмічні переклади зі слов’янських та романських мов. Одружений, синові 17 років. Захоплююся туризмом – пішохідним, гірським та водним, музикою та книгами. З 2001 року проживаю і працюю в Луцьку. Працював тут в Управлінні Луцької дієцезії Римсько-Католицької Церкви, видавництвах «Luceoriabooks», «Надстир’я», у видавничому відділі Навчально-методичного центру культури Волині, викладав як волонтер на мовних курсах у Фундації розвитку громад. Зараз працюю в «Моніторі Волинському».

Фото луцького кафедрального собору Святих Петра і Павла – Віктора Чухрая
Марія Пилипчук

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.

Коментарі