Джерело: Волинська газета

Сьогодні, 2 вересня, виповнюється 2 роки від дня смерті багаторічного голови облдержадміністрації, депутата облради, голови представницького органу влади нашого краю, Надзвичайного і Повноважного Посла України Бориса Клімчука.

Він народився 18 березня 1951 року в селі Волошки Ковельського району, а відійшов у Вічність у клініці німецького міста Берлін у результаті, якщо бути відвертим, невдало проведеного хірургічного втручання закордонних фахівців, коли вже після операції серце Бориса Петровича не витримало навантаження, а анестезіологи виявилися безсилими.

За 24 минулих місяці багато хто зрозумів, якою важкою є владна шапка Мономаха, яку з далекого 1992 року тримав не на голові, а в руках спочатку депутат облради, потім – її голова, далі – переможець на перших і останніх прямих виборах керівник одразу обох гілок влади: представницької і виконавчої.

У червні 2002 року тодішній глава держави Леонід Кучма звільнив Бориса Петровича з посади голови облдержадміністрації, замінивши міліцейським генерал-губернатором, Героєм України Анатолієм Французом. До березня 2010 року він був спочатку радником Президента України, а потім – Надзвичайним і Повноважним Послом України в Литовській Республіці і Республіці Азербайджан.

Рішення про переведення з Вільнюса до столиці Азербайджану ухвалював особисто Президент Віктор Ющенко (саме він на 50-річчя вручив Борисові Петровичу орден «За заслуги» І ст.), адже саме тоді країни підійшли впритул до створення альтернативного російському варіантові маршруту транспортування нафти і газу з Азії в Україну та інші країни ЄС…

26 березня 2010 року несподівано для багатьох очільник регіоналів Віктор Янукович у президентському ранзі відкликає Бориса Петровича з Баку і призначає головою облдержадміністрації на Волині. А щоб «синьо-білі» мали можливість пильно стежити та доповідати «куди треба» про кожен крок корінного волинянина, «обсадили» його перевіреними людьми: насамперед, першим заступником керівника виконавчої влади нашого краю та негласним «смотрящім» був волинський регіонал №1 Олександр Башкаленко.

Переломним став листопад 2013-го, коли режим Януковича зрадив власним обіцянкам і відмовився підписувати Угоду про асоціацію з ЄС. За іронією долі, це відбулося в тому ж Вільнюсі, де Борис Петрович напрацьовував реальні механізми інтеграції в Європейський Союз. А ще – був свідком імпічменту очільника Литви Роландаса Паксаса, який був запідозрений у змові з Москвою і достроково усунутий із посади президента. Правда, нашим балтійським побратимам для цього не довелося споруджувати барикади і штурмувати відділи міліції, проливаючи кров…

Саме необхідність відвернути від Волині гігантську біду, яка могла відбутися, якби обласна влада та силовики піддалися на тиск із Києва та погодилися на брутальне знищення волинських євромайданцівців, зберегти життя та здоров’я і тих, хто штурмував облдержадміністрацію 25 січня 2014 року й тих, хто її міг захистити, і спонукали Бориса Петровича вийди до людей і стати перед ними на коліна.

А потім написати та відправити факсом в Адміністрацію заяву про звільнення з посади за власним бажанням. У той же час тодішні очільники протестних мас – Володимир Бондар, Ігор Гузь і Євген Мельник – поставили свої підписи під зобов’язанням також утриматися від силових дій щодо захоплення влади.

Улітку 2014-го він дізнався, що важко, майже невиліковно хворий. Власне, може й знав про це раніше, але нікому нічого не говорив. У берлінській клініці основне завдання хірурги т виконали, тільки анестезіологи не врахували, що в Бориса Петровича – хворе серце. І воно – зупинилося 2 вересня 2014 року.

На той момент поруч були також лише найближчі і найрідніші…

…Його проводжали в останню путь тисячі людей і в фойє облмуздрамтеатру, і на Театральному майдані Луцька, і в рідному селі Волошки Ковельського району, де проживали його батьки і яке він вважав рідним. Там прах Бориса Петровича й упокоївся біля могил найближчих йому людей – тата Петра Івановича і мами Ольги Архипівни.

На фото з журналу «Губернатор»: Борис Клімчук уже назавжди з батьком Петром Івановичем і мамою Ольгою Архипівною…