Вулицю П’ятницька гірка довгий час знали як Горького. Під час одного з перейменувань в минулі роки її назву змінили. І не даремно. Назва відображає давній топонім – гірку, на якій розташовувалася православна церква святої Параскеви П’ятниці.

Історики припускають, що її спорудили у XV столітті. Пагорб, де поставили церкву, входив у так зване Заглушецьке передмістя, яке розтягнулося від майдану Братський міст до нинішньої вулиці Кривий Вал. У XVIII столітті церкви вже не існувало. На майдані, де раніше був храм, проводили ярмарки. Поруч було давнє церковне кладовище.

З 1890-х років до 1947 тут стояла П’ятницька капличка, збудована за кошти Луцького братства. Вона пережила Другу світову, але її не стало через радянську владу. Церква була знищена, а на місці давнього кладовища влаштували туалет.

Ще з кінця 1930-х років на вулиці будували кінотеатр. Його запроектував архітектор Т. Красінський у стилі функціоналізм.  Кінотеатр був розрахований на 650 місць. Відкрили цей кінотеатр вже в 1941 році під назвою «Більшовик», коли в місті хазяйнували «перші совєти». Під час німецької окупації кінотеатр працював. Зал був розділений на дві частини. В одній була табличка «Тільки для німців». Інша частина – для місцевого населення. Коли німці відступали, вони замінували кінотеатр, але підірвати не встигли. Після війни його перейменували на «Батьківщину».

Частини вулиці малі різні назви в різні часи. Так, зафіксовано назви Адвокатська, Траугутта, П’ятництка, Скарбова, Горького.

Сьогодні це тупикова вулиця, яка веде від Кривого Валу до скверу на Лесі Українки. Вона буває гамірною, бо на П’ятницьку гірку виходить задній фасад Центру надання адміністративних послуг. Тут же – парковка ЦНАПу.

 

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.