Церкву святого Луки в селі Сірничках Локачинського району побудовано 1788 року. Через століття після зведення храм перенесли на інше місце. Тепер він стоїть на горбочку серед поля, обгороджений парканом і обсаджений деревами. Сірничанська церква, побудована у традиціях волинської школи дерев’яного зодчества, є пам’яткою архітектури й охороняється державою. Та це не вберегло святиню від пограбування.

Церква спочатку стояла в теперішньому селі Юнівці, де проживали корінні сірничани. Частина панських земель була родюча, а решта – заросла лісами. Графиня Жичевська, яка жила в Юнівці, пообіцяла тамтешнім селянам наділити їх більшими ділянками, якщо вони переселяться на бідніші землі. Селяни погодилися, почали корчувати ліс і зводити хати. Графиня натомість отримала родючіші землі й більше прибутків із них.

Згодом, на початку ХХ століття, сірничани захотіли перенес­ти на нове місце і свою церкву. Дерев’яний храм повністю розібрали. Багато матеріалів змарнувалося від підвищеної вологості в болотистій місцевості. Їх замінили. Майстри поїхали в теперішнє село Веселе Луцького району подивитися на тамтешню церкву. Тому храм у Сірничках постав у новому вигляді дуже схожим на веселівський.

Навколо церкви було багато господарств, вирувало життя. Та з часом молодь виїздила в Луцьк, Нововолинськ. Старенькі жителі помирали, хати руйнувалися. Зрештою церква опинилася поміж двох сіл самотньою в полі. Зараз сюди на службу ходять жителі Сірничків, Юнівки, Зубильного. Богослужіння раз на два тижні проводить отець Василь Дем’яновський (він також править у церкві сусіднього села Семеринського). 

Місцеві кажуть, що слава зашкодила їхній церкві. Приблизно три роки тому в Сірнички приїздили екскурсії, фотографували в храмі, викладали знімки в інтернеті й пресі. Якоїсь ночі невідомі зловмисники вкрали чотири старовинні ікони, які перебували в церкві від її заснування. Полотна розміром 1,5х2 метри просто вирізали з рам. Одну меншу ікону через рік відшукали в Рожищенському районі й повернули, інші досі не знайшли. Образи святого Луки, Петра і Павла відтворили за фотографіями місцеві художники Дацюки.

На дзвіниці церкви є п’ять дзвонів. Один – із XVII століття, на ньому викарбувано дату «1650 рік». На жаль, його не використовують, бо має тріщину.

 

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.