Доволі поширеним сюжетом нинішніх фільмів, особливо – голівудівського продукування, є втеча нареченої з-під вінця. Цікаво, що подібні життєві історійки траплялися і здавна, а їхніми незафільмованими героїнями були волинські шляхетні панянки. Про одну із них – наша нинішня оповідка.

Взимку 1580 року вдова дрібного шляхтича (зем’янина) Павла Бранського Федора Гулевичівна способилася іти заміж за поважного й знаного у  Волинськім воєводстві пана Адама Рудавського. Жінка дала письмову згоду, наречені призначили дату й місце весільних гулянь – маєток Брани (нині – однойменне село на Горохівщині). Щаслива подія припадала на лютий, відтак обидві сторони заздалегідь розпочали приготування. Так декларував і пояснював причину свого звернення до суду ошуканий наречений. Як виявилось, коли окрилений майбутньою узаконеною близькістю чоловік примчав до Бран «до стану малженського ставати», одружуватись було ні з ким! Інфантильна наречена Федорка завчасно покинула маєток, а підданим доручила передати жениху, що «наша пані за тебе йти не хоче, бо іншого собі вподобала». За свідченням селян, жінка поїхала невідомо куди ще тиждень тому.

Волинські селяни ХVІ століття. Документальна реконструкція художника Сергія Шаменкова

Тож, скривджений горе-жених посеред зимного лютого 1580 року вертався додому без дружини. Отак колись панянки-волинянки зацним шляхтичам життя урізноманітнювали й сумувати не давали : ).