Передісторія створення єдиного в Україні пам'ятника Повстанській матері
Повстанську родину цьогоріч вшанували на Волині. Передісторію створення єдиного в Україні пам'ятника Повстанські матері, який відкрили торік на Волині, повідомила Інформаційному агентству Волинські Новини ветеран ОУН-УПА Віра Рябко.
З її слів, з сім'ї Федори і Георгія Онищуків лави УПА поповнили четверо дітей - Тихін, Іван, Антон, Параска, а згодом і сам 57-літній глава сім'ї Георгій Данилович, якому відразу дали псевдо "Старий".
"Трагічно склалась їхня доля. Антон та Іван загинули в бою. Тихін та Параска були в одній боївці і напоролись на загін МГБістів. Скільки можна було - відстрілювались. Однак обох поранило. Бачачи, що їм не вирватися з пастки, Параска попросила брата застрелити її. Як це не було важко, але те він зробив, а потім пустив кулю у своє чоло. А "Старий" в одному з боїв потрапив у полон. Трибунал військ НКВС відміряв йому 15 років каторги і п2ять літ позбавлення прав. На каторзі через 6 років він і помер... А матір чекали важкі випробування - допити, психлікарня. І її здоров'я не витримало", - розповідає ветеран.
Каже, цьогоріч узнак поваги до материнського подвигу на її могилу прибули покласти вінок від Волинської обласної ради народний депутат України І скликання Андрій Бондарчук, депутат Старовижівської районної ради свободівець Іван Омельчук, голова Сереховичівської сільської ради, на території якої знаходиться село Грабове, Ростислав Шиманський.
Нагадаємо, перший і єдиний пам'ятник Повстанській матері в Україні встановили торік на могилі Федори Онищук (Хлуд) у селі Грабове Старовижівського району. Ініціатором цієї справи став волинський письменник і журналіст, депутат Верховної Ради першого скликання Андрій Бондарчук. Він – родом із сусіднього з Грабовим села Сереховичі, про історію Федори Онищук почув років десять тому, - інформує День.
У матеріалі йдеться про те, що родина Онищуків мала у Грабовому великий добротний дім, споруджений на початку минулого століття. Коли Волинь визволили від фашистів, то радянська влада забрала цей дім під контору колгоспу, а потім тут була сільська рада. Сама Федора доживала віку в хатині біля родичів. Влада не забувала історії цієї патріотичної родини. Жінка, навіть будучи пенсійного віку, не отримувала пенсії, жила, власне, з городу. Спецслужби не раз старалися зламати її дух.
