Джерело: Стародавній Володимир

Одна з небагатьох пам’яток домонгольського періоду - Кафедральний собор Успіння Пресвятої Богородиці у Володимирі-Волинському

1156 року правнук Володимира II Мономаха, Мстислав II Ізяславич, який був удільним князем у Володимирі, а пізніше великим Київським князем, збудував новий храм на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Освячення храму було після розпису в 1160 році. Будівництво вели із плінфи на вапняному розчині із цем’янкою (товченою цеглою).

Храм був не лише об’єктом культу, але й цитаделлю Володимирського дитинця, і усипальнею князів і єпископів. Тут похований будівничий собору князь Мстислав Ізяславич, князь Василько Романович, його дружина та син.

Вигляд Собору Успіння Пресвятої Богородиці у Володимирі-Волинському до реставрації. (Усипальниця волинських князів і єпископів). Гравюра XIX ст.

Рік народження князя Мстислава невідомий. Історики ставлять приблизну дату – 1125 рік. Старший син великого князя київського Ізяслава та німецької принцеси Катерини. Отримав в уділ Переяслав. Брав активну участь у численних військових походах. Після смерті батька залишився в Переяславі і не барав участі в боротьбі за київський престол. Визнав Великим князем Ростислава І Мстиславича. Двічі займав київський престол. Перший раз – після смерті Ростислава Мстиславича у 1167 році. Та вже в березні 1169 року обороняв Київ від військ князя Андрія Боголюбського. Був змушений залишити місто і відступити на Волинь. Другий раз посів київський престол на кілька місяців у 1170 році.

Викликає цікавість той факт, що ставши київським князем Мстислав Ізяславич зберіг за собою Волинь.

Невдоволені правлінням Мстислава були Ростиславичі, які прагнули збільшити свої володіння і посадити на головний престол свого брата Романа, та дорогобузький князь Володимир Андрійович, який хотів бути сюзереном Волині. Тому вони досить швидко організували коаліцію проти Мстислава і заручилися підтримкою Андрія Боголюбського – князя суздальського. В загальному до спілки увійшло 10 князів. Після тривалої облоги Києва, Мстислав Ізяславич через вмовляння дружини відступити на Волинь та зберегти собі життя, віддав головний престол.

Мужній в боях, хоробрий воїн та завойовник, згадується в літописі як чудовий полководець, що не один раз наганяв страх на своїх родичів. Неодноразово виступав проти половців. Брав участь у війнах батька з чернігівськими князями та володимиро-суздальським князем Юрієм Довгоруким. Для останього був найзапеклішим вогором.

В. Татіщев подає таку характеристику князя: «Сей князь на зріст був не вельми високий, але широкий плечима і міцний, так, що лук його ледве хто натянути міг. З лиця гарний, волосся кучеряве і коротке носив. Мужній був у битві, любитель правди, задля його хоробрості всі князі його боялися і поважали. Хоча часто з жінками і дружиною веселився, але ні жінки ні вино ним не володіли. Він завжди до урядування і розпорядку був готовий, через те мало спав, а багато книг читав і в радах про упорядкування землею з вельможами трудився, і дітей своїх старанно того навчав, кажучи їм, що честь і користь князя полягає у правосудді, упорядкуванні і хоробрості». 
Був одружений з дочкою польського князя Болеслава III Кривоустого Аґнешкою. Мав трьох синів – Романа, Святослава і Всеволода.

Мстислав Ізяславич міг би стати чудовим та мудрим правителем але народився він у період найзапекліших і найкривавіших міжусобних війн. Тривалі та численні походи та бої не давали часу зосередитись на розбудові свого уділу. Інколи, жага влади за київський престол, була більшою ніж братерська любов.

Територія Русі як величезної держави слугувала довгий час джерелом могутності, але у період міжусобних війн – стала її джерелом слабкості. Великий князь не зумів побудувати міцний, структурований апарат влади, що відзначилось на ефективності повноважень на такій величезній території. Постійні конфлікти між удільними князями привели до краху велику і могутню Русь, тим самим давши можливість сусіднім державам повпливати на подальший хід історії. Прагнення отримати київський престол, переростало в братовбивче русло. Найдовше правління тривало 13 років, а 35 князів перебували при владі не більше року. Розкол був неминучим. Тому на фоні даного розколу Волинь – постала осередком творення нової держави, де головну роль відігравали нащадки Мономаха. Напротивагу їм виступали Ольговичі (нащадки сіверського князя Олега Святославича) та князі суздальські.

Мстислав Ізяславич був представником Волинської гілки Мономаховичів. Старша гілка Мономаховичів також розділилася на три. Мстислав отримав Західну Волинь з Володимиром. Його брат Ярослав – Східну Волинь з Луцьком. В Шумську княжив наймолодший брат – Ярополк. Помираючи, Мстислав Ізяславич домовився з Ярославом про розподіл волинських земель між гілками Ізяславичів. Старшинство переходило до Ярослава, який залишився у Луцьку, але старша гілка зберігала за собою Західну Волинь з Володимиром. Ярослав дотримався угоди (що в ті часи було рідкістю), але, щоби полегшити своїм синам зберегти старшинство він розділив Західну Волинь на чотири частини: Роман отримав Володимирське князівство, Всеволод – Белзьке, Святослав – Берестейське, а Дорогочинське князівство передали Василькові – синові Ярополка Ізяславича.

У літописі згадується про цей момент: «1169 року наприкінці розболівся князь Мстислав Ізяславич у Володимирі і недуга в нього була тяжка. І став він слати послів до брата Ярослава, щоб урядитися про дітей своїх. І урядившись як слід з братом, той хреста цілував, що не буде він зазіхати на волость дітей його – представився князь Мстислав місяця серпня в дев’ятнадцятий день. І опрятавши тіло його, з честю великою і зі співами гласосхвальними положили тіло його у святій Богородиці в єпископії, що він сам був спородив у Володимирі».

Так, саме князь Мстислав Ізяславич побудував найвеличніший храм Волині – Успенський собор. Не останню роль при будівництві храму відіграло те, що даний мурований храм слугував «отнім храмом», тобто як місце останього спочинку для князя та його родини. Першу згадку про храм можна віднайти в Ніконівському літописі під 1160 р.: «князь Мстислав Изяславич подписа святую церковь в Володимери и украси ю дивно». Оскільки в літописі згадується вже завершальний процес, то будівництво припадає на початок правління князя у Володимирі (1156 рік).

Враховуючи об’ємно-просторову композицію новозбудованого Мстислававого храму, князі розглядали Волинь, та зокрема Володимир, як надійний плацдарм у боротьбі за київський престол.

У княжу епоху Успенський собор використовувався не тільки для богослужінь, адже тут здійснювалися важливі державні акти, та сідали на престол князі. Як свідчить Іпатіївський літопис, у храмі знайшов свій останній спочинок засновник собору – князь Мстислав Ізяславич. Тут поховані князь Василько Романович, його дружина княгиня Олена і син Володимир Василькович.

Успенський собор – це єдина у місті і одна з небагатьох на Волині пам'ятка домонгольського періоду, що збереглася до нашого часу. А ім’я князя Мстислава Ізяславича тепер навіки ввійшло в історію Володимира та Волині.

Успенський собор та єпископський замочок із дзвіницею. Фото: Україна Інкогніта

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.