Кривавою стала Вербна неділя 1943 року у селі Скобелка Горохівського району. Німецькі окупанти розстріляли за порушення комендантської години 10 безневинних молодих людей. Минуло 72 роки, а пам’ять ще досі стукає односельцям у серце..

Опівночі 21 березня 1943 р. мешканці Горохова прокинулися від стрілянини в різних частинах міста.
Вулицями бігали озброєні люди, лунали оклики, чути було вибухи гранат, кулеметні черги. Особливо запеклий бій точився біля будинку гебітскомісаріату та жандармерії.
До світанку все затихло, але люди боялися виходити зі своїх домівок. Ніхто не знав, що ж трапилося тієї ночі. А це була перша на Горохівщині бойова акція проти окупантів, здійснена повстанським відділом УПА підкомандою «Остапа» (Олексія Брися). Повстанці звільнили в’язнів із підвалів поліції, вбили та поранили кільканадцять німців та фольксдойчів, що охороняли німецькі об’єкти, захопили зброю, продукти, медикаменти, друкарські машинки та ін. У бою загинуло й кілька повстанців — юнаків із навколишніх сіл.
Фашисти після цієї нічної акцїі оскаженіли. У місто прибуло поповнення СД і жандармерії. На всіх дорогах до міста спорудили барикади, обгородили німецькі установи колючим дротом, вирили окопи, збудували бункери, патрулювали вулиці.
Гебітскомісар Гертер спеціальним наказом встановив у місті й районі комендантську годину. Після 18 год. ніхто не мав права виходити з дому. Заборонялося збиратися на вулицях і площах більше двох, їздити велосипедом або верхи на коні. Населення мало здати всі радіоприймачі За порушення наказу встановлювалась смертна кара.
У приміському селі Скобелка зранку у Вербну неділю відправлялася служба Божа. Церква була переповнена віруючими. Кожен прийшов із гілкою верби, щоб її посвятити, адже за тиждень — Великдень. Деякі стояли біля церкви, розмовляли, ділилися враженнями від останніх подій.
Аж раптом з’явився німецький патруль. Жандарми оточили групу чоловіків, що стояли попід церквою. Погрожуючи зброєю, повели їх до Горохова, у гебітскомісаріат, розташований у приміщенні гімназії.
Схвильовані цією подією парафіяни просили настоятеля Миколаївської церкви отця Степана (Щирського) заступитися за односельців. Старенький священик, що служив тут уже понад 40 років, пішов просити окупантів, щоб відпустили невинних людей.
Отця Степана прийняв сам гебітскомісар Гертер, людина з гуманітарною університетською освітою. Уважно вислухав священика, який доводив, що територія церкви не є ні вулицею, ні майданом і в наказі не згадана. А тоді сказав: «Наказ є наказ». Отець Степан зрозумів, що ці люди приречені, але сказати про це парафіянам не наважився.
У другій поповині дня всіх заарештованих розстріляли, а щоб надати події розголосу й залякати населення, гітлерівці через сільську управу передали рідним закривавлений одяг розстріляних.
Тієї Вербної неділі окупанти вбили Вальчука Степана, Грибка Якова, Грибка Василя, Корецького Миколу, Кравчука Михайла, Мельника Романа, Потоцького Юхима, Фільчука Івана, Попова Євгена, Шеремету Семена. А ще за кілька днів жительку цього ж села Демчук Марфу вбили на її ж подвір’ї, копи вона вийшла увечері з хати в туалет.
Після розстрілу невинних людей у селі Скобелка Гертер видав додатковий наказ, яким заборонив збиратися більше двох навіть на подвір’ї церкви.
Гітперівці перетворили Вербну неділю для мешканців Скобелки у кривавий день, але залякати людей жорстоким терором до кінця не змогли. Ненависть до окупантів посилювалася. Збройний опір зростав з, кожним днем.

Стаття вже покійного Георгія Беземського, опублікована в газеті «Заграва» (квітень-травень 2008 рік).

Могила розстрілених хлопців на старому кладовищі в Горохові

1946 рік. Друзі біля могили розстрілених хлопців

Робота художника Олександра Корецького (1946)

 

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.