Історичне місце у селі Костюхнівка Маневицького району тепер – майбутня територія видобутку бурштину.
Жага до збагачення сильніша за історичну пам’ять.
Той факт, що вкотре на ймовірні бурштиноності волинські ділянки претендують приватні структури, волинян уже не дивує, - пише Олена Лівіцька на «Волинській газеті».
Дивує, зокрема, інше… Може, це звичайнісіньке «соупадєніє» у назвах, але. Зверніть увагу: один із проектів рішень, що виноситься на завтрашню сесію, стосується ділянки «Польська гора». Погодження надр у користування саме в цьому місці просить у облради ТзОВ «Асоціація міжнародної комерції «Агро+». Структура, назва якої ні про не говорить. А от назва «Польська гора» – навпаки.
Чи не про ту «Польську гору» йдеться, що в селі Костюхнівка Маневицького району і що сотню років поспіль була для селян історичним місцем не тому, що там є поклади бурштину, а тому, що слугувала гора меморіальним комплексом, пам’ятником, майданчиком для вшанування перемоги польського війська Пілсудського в одній із битв часів Першої світової війни. Те, що Костюхнівка особливе місце для поляків – не секрет для краян. Але не про поляків йдеться. Це – наша, українська, історія і наша пам’ять.
2007 рік. Публікація «Волинської газети» у номері від 10 травня «Насипали гору … кашкетами»:
Стаття у "ВГ" за 2007 рік, коли ще бурштину на Волині не копали
«Пішаний пагорб, що за селом Костюхнівка, є найвищою точкою Маневицького району. Кажуть мешканці, ту гору, яку іменують Польською, шапками насипали їхні діди-прадіди. А те, що у тридцятих роках минулого століття на честь перемоги польськимх легіонерів під командуванням маршалка Юзефа Пілсудського над військами царської Росії за селом насипали пагорб – не просто правда, а історичний факт. І став той пагорб місцем паломництва для учасників битви».
Щороку до Польської гори з’їжджалися учасники тих подій. Журналісту вдалося поспілкуватися із очевидицею заходів, які відбувалися на цьому місці. Тоді 80-літня Ганна Кондрацька розповідала, що є в селі два визначних місця: кладовище польських легіонерів (яке впорядковане нині поляками) і власне «Польська гора». Гору насипали спочатку кашкетами польські вояки і місцеві жителі:
То ще муй чоловік те робив, – згадує Ганна Архипівна. – ще він у школу ходив, де й носив землю шапкою. То так вони починали її сипати. Коли вже стали платити за роботу, то батько муй на ту гору пісок возив, бо в нього була пара коней». Платили … хлібом. Потім на самому насипові побудувати музей. Березову хату, біля якої стояв великий камінь із написом «Пан маршалек Юзеф Пілсудський». Щоосені біля того каменю та музею відзначали річницю битви часів Першої світової.
«Везуть на гору пеньки, ідуть учні, і гучителі польськії, і пан. І склєпи везли, і кухня була. Тілько солдатів! Марширують від гори на польські могилци. Музика грає!» – згадує очевидиця.
У радянські роки про «Польську гору» надовго забули. Поросла вона лісом, від березового музею нічого не лишилося. Лише місцеві так і звуть тамтешнє урочище «Польською горою». Чи не біля підніжжя насипаної гори тепер ритимуть землю у пошуках бурштину? Як неодноразово повідомляли ЗМІ, історичні місця давно стали полем бурштинових воєн.
До речі, у проектах рішень – жодної інформації про те, якої саме території,я кого населеного пункту чи району стосуються ділянки, на які претендують різні фірми. Тому можемо тільки здогадуватися.
Підніжжя "Польської гори" та сам пагорб;
Камінь, встановлений на честь Пілсудського
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
