історія про нікчемність стосунків

«Учитель на заміну» з тих фільмів, колективний перегляд яких протипоказаний. Він мало поєднується з попкорном і колою, а у ці серпневі дні потроху може нагадати батькам про неминучість 1 вересня.

Стрічка про відчай вчителів та байдужість учнів. До речі, її оригінальна назва – «Відчуження» («Detachment»), а вже у прокат фільм потрапив як «Учитель на заміну» (2011 р.).

Із перших кадрів скидається на те, що відчуження – це не найгірше слово для опису порядків у сучасній американській школі в небагатому районі невеличкого містечка. Режисер Тоні Кей поставив у центр свого півторагодинного житейського апокаліпсису вчителя Генрі Барта, якого зіграв Едріан Броуді  («Оскар» за «Піаніста»).

Барт – вчитель на заміну, якого запрошують на один місяць викладати, допоки знайдуть постійного викладача. Власне, стрічка розпадається на два внутрішні голоси – один промовляє до глядача сюжетами і сценами, інший – сповіддю героя Броуді. Не всі вони оптимістичні: «Багато вчителів думали, що зможуть змінити світ на краще… Усі ці оцінки, догани, виключення, педради, байдужі батьки та безмізкі діти. Це пекло. Вони мені у душу плюнули. Досить принижуватися, потрібен порядок. Це безумство, ніби кожна дитина є скарбом. Ці довбані діти: без бажань, без іскри, без прагнень…».

Майже з самого початку режисер вводить у потік подій малолітню повію, яку Барт підбирає і робить порядною людиною. Фільм завершується символічно: вони обіймаються. До того часу вчитель втратить найріднішу людину – дідуся; зненавидить вчителька, яка симпатизувала йому; на його очах зведе рахунки з життям учениця, яку Барт пробував витягнути із безпросвітних моральних страждань.

Яке суспільство – така й школа. Це універсальна для будь-якої країни теза. В Америці так само родини у повному складі сидять біля телевізора і не цікавляться роботою вчителів і взагалі шкільним життям їхніх чад, там так само б’ють дітей вдома і присутня освітня бюрократія. Генрі Барт помічає, що його колеги бояться ставити погані оцінки з остраху бути звинуваченими у расовій дискримінації. А спроба допомогти учениці, якій батьки втовкмачують: «Від тебе ніколи не буде пуття», одразу трактується як сексуальне домагання. Тому навіть у здорових вчителів починає «зривати дах».

Що залишається робити вчителю, в якого відбувається приблизно такий діалог з ученицею:

– Чому ти не вдягаєш у школу ліфчик?

– Містере Сіболт, я – це я. Я ж вам не вказую, як вам вдягатися! Ось і ви не вказуйте, зрозуміло?

Доводиться пити заспокійливе. Що й регулярно робив один з викладачів. Без пігулок, казав він, треба було б перестріляти половину батьків учнів, а самих «школяриків» викинути з вікна.

Генрі Барт на одному з уроків літератури виводить діагноз своїм підопічним – «маркетинговий холокост». За допомогою книг з програми вчитель констатує: «Дітям важко зосереджуватися, їм нудно. Як можна їм вдовбати класичну літературу, якщо вони переконані: ти не скажеш нічого доладного?»

А от майстерність педагога Барта – один із світлих промінчиків у фільмі. Адже вчителю таки вдається вгамувати найбільш буйних учнів, а ще змусити дітей принаймні прислухатися до слів педагога. Саме слова Генрі про маркетинговий холокост допомагають учням шукати відповіді на їхні проблеми – від непорозуміння з батьками до насилля над тваринами. Тому вважаю, що фільм, попри самогубство учениці наприкінці, таки має хепі-енд – Генрі Барта неохоче випускають із заміни в іншу школу самі …учні.

* * *

«Відчуження» не назвеш світлим і добрим фільмом. Що сказати після фіналу? Говоріть зі своїми дітьми, не махайте на них рукою навіть тоді, коли здається, що спільної мови не відшукати. Інакше буде таке ось «Detachment» – «Відчуження».

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.