Коли йдеться про чехів у Луцьку й на Волині, завжди виникає приємна посмішка на обличчі. Цей народ залишив позитивний слід в нашій історії. Особливо добре це зчитувати у розмовах зі старожилами: де заходить мова про чехів, завжди тон набирає певної солідності, що вже саме свідчить про повагу і приємні спогади. «Ооо, наші сусіди були чехи, то ще їхній льох зберігся, у нас таких не було. І найкращими яблуками вони завжди нас вгощали…»

Про волинських чехів написано багато. Значно менше увага сфокусовувалася на власне місті Луцьк. Це якось мірою і виправдано – все ж чехи були колоністами сільської місцевості на Волині. Та в містах вони також зберегли свій слід. Зокрема і в Луцьку, де залишили дуже цікаву спадщину. Дещо з їхніх починань працює до цього часу.

«Страшидло Йожін виходить з боліт»?

Хоча є відомості про появу чехів у Луцьку ще в 1846 році, це нібито була група з 11 селян із Моравії, загалом чеська колонізація Волині почалася у 1860-х роках. Це відбувалося з дозволу і заохочення російської імперської влади, яка прагнула заселити землі, щоб підняти рівень сільського господарства та вирішити інші завдання. Хоча ідеї поселення чехів стосувалися і глибших країв імперії, все ж переважно вони селилися у Волинській губернії.

У 1870 році російський цар Олександр ІІ затвердив постанову «О водворении чехов на Волыни». Чехам надавалися пільги при придбанні землі, свободу віросповідання, можливість самоврядування, звільнення від військової служби та податків.

З іншого боку також було сприяння. Такі чеські діячі, як Владімір Оліч та Франтішек Пржибіл заохочували цей рух. Вони допомагали своїм співвітчизникам купувати землі на Волині.

 

Чеська інтелігенція в Луцьку. Фото з volynaci.cz

 

…Через 100 років після цих подій молодий і талановитий чех Іван Младек виконає безсмертний музичний хіт, який стане культовою іконою в культурі Чехії, світовою маркою. Гумористичний триллер «Йожін з болота» (Jožin z bažin) розповідає про страшидло, яке пожирає пражан. Але герой оповіді його не боїться, бере літак, ловить чудовисько і тим розвіює весь страх і небезпеку, перетворюючи зрештою всю розповідь на гумористичну бувальщину.

Щось схоже було з появою чехів на Волині. Попри сприятливі умови, багато хто боявся сюди їхати, бо це була невідома земля. Вони мало знали про Волинь, для чехів це була «Росія», імперія. Дослідники звертають увагу і на взаємний острах з боку волинян до прибульців. Та й влада в імперії то сприяла, то боялась. Врешті-решт, всі страхи людей дуже швидко розвіювалися і чехи добре вливалися в довколишнє суспільство, культурно доповнюючи його.

 

Чеські дівчата на Волині. Фото з volynaci.cz

 

Наприкінці ХІХ століття на Волині вже проживало приблизно 28 тисяч чехів. Дві третини з них були православними, третина – католиками. Зовсім небагато були протестантами, як наприклад мешканці Боратина Чеського, які збудували там протестантський костел (він зберігся до нашого часу). Однак ця статистика мала штучний характер, оскільки в певний момент російський уряд став з підозрою ставитися до напливу чехів і пропагування священиками чеської національної церкви, тож змінив правила: від 1892 року землю купувати дозволялося тільки православним чехам. Тож багато хто змушені були назвати себе православними. У чеських школах, яких ставало дедалі більше, викладання велося чеською та російською мовами.

У Луцьку в той час серед 16 тисяч населення було 130 чехів. У 1931 році – вже 450 осіб з-поміж загальних 36 тисяч лучан. Але також їх багато концентрувалося у приміських селах – Гнідава, Дворець, Омеляник, Красне, Теремно, Кічкарівка, Черчиці. Ці передмістя згодом приєднувалися до міста, тож загальний відсоток луцьких чехів постійно зростав.

 

Родина Ковалкових у Луцьку. Фото з книги Чеській загальноосвітній школі – 90 років

 

Свої садиби колоністи тримали в чистоті та порядку. Будівлі переважно кам’яні, покриті черепицею і бляхою. На землі вони займалися вирощуванням зернових, овочів, фруктів та найбільше – хмелю. Саме з вирощуванням останнього пов’язують з накопичення капіталу деякими родинами, які стали вкладати кошти у розвиток промислових підприємств і броварень. Перед Першою світовою на Волині було 22 чеські броварні. Також чехи тримали млини, ремонтні майстерні, підприємства з обробки фруктів, консервування овочів та багато інших.

«Привітайте від мене броварника Земана» та інші герої

«Тим часом м’якосердий пан, який повірив у безневинність Швейка, заплатив за нього в канцелярії штраф і забрав Швейка з собою до ресторану третього класу, де почастував пивом. Довідавшись, що всі документи й військовий залізничний квиток Швейка лишились у надпоручника Лукаша, пан великодушно дав йому п’ятірку на квиток і на дальші витрати в ресторані.

Прощаючись, він довірчо сказав Швейкові:

— Ну, вояченьку, якщо потрапите в полон до росіян, привітайте від мене броварника Земана зі Здолбунова, моє прізвище ви вже собі записали. Та будьте розсудливі й довго на фронті не затримуйтесь», - такий фрагмент читаємо у популярному романі чеського письменника Ярослава Гашека «Пригоди бравого вояка Швейка». Вочевидь, знав волинських Земанів, пив, а ховався під діагнозом «офіційний ідіот». Ніт! Насправді знаємо, що Ярослав Гашек працював у броварні Земана в Квасилові.

Згаданий у тексті броварник Земан зі Здолбунова був двоюрідним братом видатного представника чеської громади Луцька Вацлава Земана. Саме він був першим із чехів, хто заснував у місті броварню, яка працює до нашого часу.

 

Броварня Земана

 

Першу броварню Вацлав Земан заснував у 1891 році. На ній працювало тільки 5 осіб. У 1906 році трапилася пожежа, яка знищила виробництво. Після цього власник збудував на Яровиці новий завод. Саме він і зберігся до нашого часу. На фронтоні броварні, мабуть, найбільш колоритної споруди в місті тих часів, помістили ініціали власника V.J.Z. Тоді броварня варила чотири види пива, два із яких – Сакура та Столове – були відзначені на паризькій виставці. Пиво Земана пили не тільки на Волині, його експортували і на захід у дубових бочках.

 

Етикетки

Зустріч на броварні. Фото з volynaci.cz

 

Чехи навіть відзначилися тим, що виготовляли в Луцьку музичні інструменти. Ідеться про фабрику дерев’яних та мідних духових інструментів Ростислава Лунячека, чеського уродженця Луцька. Відомо, що вона діяла перед Першою світовою війною. У своїх рекламних брошурах власник зазначав, що його інструментами користуються сотні музичних хорів та гуртів. Лунячек мав ілюстрований каталог, який відправляв замовникам на вимогу. Чи працювала ця фабрика в Луцьку після Першої світової, точно невідомо.

 

Фото з volynaci.cz

 

Ще одна знана луцька чеська родина – Свободів. Вона походить із містечка Просеч історичної Богемії. У 1897 році Франц Свобода заснував механічний завод, який спочатку виробляв різні інструменти. Він розташовувався за Красненським мостом неподалік броварні Шнайдера та спиртових складів. Завод був реконструйований у 1913 році і з того часу тут була запущена ливарна лінія.

Під час Першої світової, коли австро-угорські війська окупували Луцьк, майстерні Свободів використовувалися окупантами як гаражі для авто. У міжвоєнний час завод уже належав синам Франца Свободи (Володимиру, Едварду, Михайлу і Францішку) і позиціонувався як «фабрика сільськогосподарських машин і ливарня».

У радянський період на його базі утворили Луцький приладобудівний завод, який працював до останнього часу. Нині він вже не працює, на його території будують житловий комплекс. Планується, що тут будуть зведені найвищі на сьогодні будинки в Луцьку.

 

Фасад та переріз ливарні Свободів. Зображення з Державного архіву Волинської області

Володимир Свобода

 

Родина Прокупеків сьогодні менш відома. Однак вони були власниками ще однієї чеської ливарні з виробництвом сільськогосподарської техніки в Луцьку. Підприємство заснував Йозеф Прокупек, вихідець із Теремно, який здобув освіту та практичні навички в Києві. Своє підприємство він заснував на передмісті Дворець (зараз тут Київський майдан) у 1906 році. Тут працювала вся його родина і до 30 найманих працівників. Точна локація підприємства – на місці будинку, де зараз «Сільпо».

У 1937 році син власника підприємства Францішек Прокупек на сусідній ділянці за проектом архітектора Казимира Школьницького збудував двоповерховий житловий будинок. Хоча від підприємства Прокупеків нічого не залишилося, будинок Францішка зберігся до нашого часу.

Сама ливарно-механічна майстерня Йозефа Прокупека успішно пережила радянську націоналізацію (підприємство таки не забрали), окупацію і працювало до 1947 року, коли вся родина виїхала до Чехословаччини.

 

Майстерні та ливарня Прокупеків у районі Київського майдану. Фото з volynaci.cz 

Схема ливарні і штамп підприємства. Зображення з Державного архіву Волинської області

Родина Прокупеків. Фото з volynaci.cz

Будинок Францішка Прокупека. Майстерні і ливарня були ліворуч

 

Все ж без скандалів із чехами не обійшлося. Мабуть, така вже людська природа. Помітним власником нерухомості в Луцьку і повіті був Володимир Прайзлер. Одного разу його навіть заарештували за те, що у змові зі своїм компаньйоном він найняв людину для підпалу власного ж млина у селі Вікторяни Луцького повіту. Володимир Францевич заздалегідь застрахував млин на 3400 доларів, хоча його вартість оцінювалася в 1500, подейкували у пресі, прямо натякаючи на те, яка була у власника вигода від підпалу власного млина. Чим завершилася справа з арештом невідомо.

Прайзлер також був власником будинку на розі вулиць Домініканської (тепер Драгоманова) та Кармелітської (тепер Кафедральна). Будинок використовувався як прибутковий. Його приміщення були поділені на різні магазини, в тому числі які перебували у власності самого Володимира Прайзлера. Він торгував лікеро-горілчаними виробами, тютюном та господарськими товарами. Сьогодні цей будинок відомий як «Гостинний двір», хоча такого закладу тут ніколи не існувало. В пізніший час тут був ресторан. Згаданий у краєзнавчій літературі Чеський клуб розміщувалися за іншою адресою неподалік Іверської каплиці.

 

Справа будинок Володимира Прайзлера

 

Майже весь міжвоєнний час начальником луцької пожежної команди був чех Вацлав Меснер. Замістивши на службі поважного й авторитетного попереднього начальника Михайла Снітковського, який травмувався у пожежі, він також відзначився як сміливий керівник служби, яка не раз рятувала місто від великого вогню. Вів Меснер і активну громадську діяльність як член чеської громади.

В останні роки перед війною він очолював воєводську пожежну службу. Меснера радянська влада арештувала і кинула в луцьку тюрму. Він був одним із тих щасливих, яким вдалося вижити під час радянського розстрілу в’язнів у 1941 році. У 1944 році переїхав у Чехословаччину.

 

Вацлав Меснер і луцька пожежна команда в замку

 

В районі старої пристані на річці Стир на вулиці Ковельській (зараз тут навіть і русла нема) перед мостом були судноремонтні майстерні Йозефа Шпачека. Про нього мало відомо. У 1940-х радянська влада його майстерні націоналізувала.

ГО, культурний рух і Батя як символ процвітання

Чехи жили активним культурним життям, розвивали свої організації. Відкривалися школи, народні доми. Діяли бібліотеки з книгами і періодикою. Засновувалися театральні та музичні гуртки. Діяли спортивні осередки, громадські організації, споживчі товариства.

Своїх церков зазвичай чехи не будували, вони відвідували місцеві православні і католицькі храми. Та частина, яка мала євангелічно-реформістське спрямування, як наприклад, у Боратині Чеському, звела свій окремий храм. У Луцьку також були чеські протестанти-євангелісти, але окремого храму не будували. Натомість вони використовували для цього лютеранську кірху, в якій для чехів почали проводити євангелічно-реформістські служби польською (в другу неділю кожного місяця) та чеською (четверта неділя кожного місяця) мовами.

 

Пастор Ярослав Опоченський проводить процедуру вінчання. Фото з memoryofnations.sk

 

Головною організацією, довкола якої відбувалося культурне життя, була Чеська матиця шкільна. Взагалі це освітня організація, але діяльність її часто виходила за ці рамки. ЧМШ в Луцьку утримувала кільканадцять чеських шкіл та більше 60 локальних кіл в регіоні. Колами в ті часи у контексті громадських об’єднань називалися невеликі місцеві організації певного спрямування, які зазвичай становили частину більшої структури.

Чеська матиця шкільна була заснована у Луцьку в 1923 році. На її установчих зборах були присутні майже 200 чехів з усієї Волині. Мета – підтримка освіти серед волинських чехів. У Луцьку чеська школа була відкрита 1929 року на подарованій Вацлавом Земаном землі край вулиці Пілсудського (зараз – Винниченка). Ця будівля збереглася до нашого часу. Проект будинку школи виконав луцький архітектор Юзеф Новак. У школі також організовували концерти, театральні вистави, танці з духовим оркестром тощо.

 

Чеська школа в Луцьку після будівництва

Колишня чеська школа в наш час

 

Діяв у Луцьку і чеський клуб з рестораном. Тут можна було почитати чеську літературу, послухати музику, інколи ставилися вистави. Періодично влаштовувалися курси чеської мови. Багаторічна локація чеського клубу в Луцьку – Ягеллонська, 16, неподалік Іверської каплиці.

Від 1936 року в Луцьку почала виходити і чеська газета Krajanské listy. Спочатку редакція розташовувалася у приміщенні Чеської матиці шкільної, потім – на вулиці Шевченка.

У передмісті Луцька Дворець, яке ще від 1910 року перестало бути окремим селом, чехи створили музичний гурт Dvorec.

 

Гурт з Дворця

 

Окрім будинку Францішка Прокупека на проспекті Волі, заводу Земана, чеської школи на Винниченка, в Луцьку збереглося ще кілька чеських будівель. Так, неподалік броварні на Виниченка-Франка є два будинки, нині мало впізнавані як старі. Належали Земану та його компаньйонам. Також зберігся будинок на розі Лесі Українки – Миколи Мялковського, який Земан купив у 1929 році в Себастьяна Подошика, теж імовірно чеха. Тут Вацлав на першому поверсі планував розмістити велику більярдну залу. Є два будинки Йозефа Фленгера – на Мялковського та на Шевченка. Зберігся ще один будинок Прокупеків на вулиці Шкільній та, імовірно, ще якісь будинки, які наразі не ідентифіковані.

 

Будинок Йозефа Фленгера на Шевченка

 

Перед війною був у місті ряд чеських магазинів, складів. На різних вулицях розкидані по місту були пивні бари Земана. Один із чеських магазинів був найбільш помітним, хоча безпосереднього стосунку до колоністів не мав. Він репрезентував дуже відому і популярну тоді чеську марку взуття Bat’a (Батя). Магазин розташовувався на вулиці Ягеллонській (тепер Лесі Українки, 59) на першому поверсі будинку, який звела власниця Антоніна Собчак у 1932 році. Зараз тут ювелірний магазин.

Шкіряне взуття було дуже якісним та популярним. Томаш, Антонін та Анна Баті починали із невеликої взуттєвої мануфактури, яка згодом розрослася у фабрику. На момент відкриття луцького магазину у компанії працювало більше 16 тисяч працівників. Було відкрито майже 12 тисяч магазинів в різних європейських країнах, Північній Америці та Азії.

 

Фасад магазину Bata в Луцьку

 

Чеська колонізація Волині припинилася під час Другої світової та в найближчі роки після неї. Більшість чехів були змушені поїхати до Чехословаччини, дуже часто просто залишаючи тут все майно і рідні місця. Сьогодні в Луцьку діє чеська культурна організація Матіце Волинська, яка береже історію про чехів. Ту історію не втрачено, сліди збережено. Вони свідчать про вклад у розвиток Луцька і регіону від усіх громад багатокультурної мозаїки.