Що далі, то більше велосипед стає актуальним видом транспорту в місті. Перенасиченість вулиць автомобілями спонукають людей пересідати на громадський транспорт, використати велосипед, або взагалі іти пішки. Правда, нерозвиненість велоінфраструктури робить і цей вид транспорту дуже часто сумнівним для комфортного пересування по місту.

Однак ровер – не лише для переміщення. Він успішно використовується й просто для отримання задоволення від життя, для наближення до природи і, врешті-решт, спорту. Велосипед – невід’ємна частина міської культури і має свою історію.

Двоколісний довгий час для багатьох залишався чимось дуже незвичним і диким. Ходили чутки, що велосипедисти, як і масони й євреї, винні в усіх бідах світу. Темні люди пов’язували двоколісну машину і її вершників з нечистими силами. Але такі часи і погляди давно забуті.

З часом ровер ставав усе популярнішим, у містах стали з’являтися велосипедні клуби. Влада вводила правила дорожнього руху і обов’язкову реєстрацію з номерними знаками. Коли вперше з’явився велосипед в Луцьку, сказати важко. Документально вони фіксуються тільки на початку ХХ століття. Транспорт обладнували номерним знаком і брали щорічний податок.

Справжнє пожвавлення велосипедного руху в Луцьку відбулося в міжвоєнний період. Загалом спорт у той час був на важливій повістці дня. Циклісти, як тоді їх називали, на вулицях міста – дуже звичне явище і вже буденне. Саме в цей час ровер стає предметом особливої культури відпочинку, а не просто способом пересування чи дивною машиною. Лучани виїжджають на велосипедах на природу, катаються по місту, фотографуються.

 

На природу велосипедом

 

 

Кількість велосипедів стрімко збільшується. У 1925 році в місті зареєстровано 125 велосипедів. За 5 років їхня кількість збільшилися у кілька разів. У Луцькому повіті на той час було зареєстровано майже півтори тисячі роверів. Популярні марки: австрійський Puch, англійський Albion, німецький Göricke та польські Łucznik, Wisła. Всі можна було купити в луцьких магазинах.

Та все ж головна функція тодішнього міського велосипеда, окрім пересування – змагання. У 1924 році був організований перший велосипедний чемпіонат Луцька. Помітних рухів після цього не було. Вибух велосипедного життя почався 26 лютого 1928. Тоді утворилося Товариство велосипедистів у Луцьку з метою пропаганди велоспорту, туризму та організації змагань.

У червні 1928 року луцьке товариство за підтримки Союзу польських велосипедних товариств організувало чемпіонат Волинського воєводства з трасою на 100 км у ковельському напрямку. У ньому взяли участь велосипедисти, які мали легітимації від Союзу польських велосипедних товариств. Переможці отримали пам’ятні медалі. Це було перше велосипедне змагання, яке зібрало багато глядачів. Переможцем став представник луцького Єврейського спортивного клубу спортсмен Самуель Гертнер. Сто кілометрів він подолав за 3 год 56 хв 17 сек.

 

Логотип Товариства велосипедистів в Луцьку

 

Все ж цікавіше було, коли до змагань стали звичайні власники велосипедів. У листопаді 1928 луцьке товариство організувало першість Луцька на трасі довжиною 50 км. Участь взяли 25 осіб, із яких 5 були членами товариства. До фінішу доїхали тільки 10. Це зрозуміло. По-перше, 50 км для непідготовлених людей – це багато. По-друге, врахувати треба, що змагання проходили міжміськими дорогами, покритими неідеальною бруківкою. Скільки кілометрів такої їзди на першість можна витримати?

Це змагання отримало велику зацікавленість в місцевої публіки. Подивитися на нього в межах міста зібралося 500 осіб. Переможці отримали цінні призи та медалі. Чемпіоном став уже знаний Самуель Гертенр. А один із членів товариства велосипедистів зайняв лише третє місце, але також отримав приз як перший із представників організації, який виборов призове місце на змаганні.

 

Перед стартом у Луцьку. Велосипедист Г. Варух, ліворуч біля нього стоїть віце-президент луцького клубу Сокольський

Велосипедний номер

 

За перший рік діяльності Товариство велосипедистів у Луцьку організувало більше 30 туристичних поїздок середньою довжиною 30 км. Виїжджали у Рожище, Олику, Клевань, Торчин, Ківерці, Рівне, Дубно, Кременець, Ковель. Кілька поїздок було до лісу по гриби, ягоди й горіхи. У туристичних мандрівках також брали участь жінки. У луцькій пресі тих часів, яка не минала увагою діяльність спортивних організацій, цей момент акцентується як важливий: що жінки доводять свою спроможність на рівні з чоловіками їздити у далекі поїздки велосипедом. У той час рух за права жінок був актуальний і мати погляди про нібито слабкість жінок перед чоловіками вважалося застарілим і дурним тоном.

Серед членів товариства також були жінки. Наприклад, дочка знаного луцького кондитера Емілія Розаліні, чи дружина віце-президента товариства Анна Сокольська. Списків членів поки не виявлено. Імовірно, жінок було більше. Товариство організовувало й окремі жіночі змагання, що вже говорить про те, що поціновувачок велоспорту в Луцьку було достатньо.

 

Краєзнавча мандрівка з Луцька, 1935 рік. Місце невідоме

На вулиці Ягеллонській (Лесі Українки)

 

У лютому 1929 року Товариство велосипедистів у Луцьку відкрило мотоциклетний відділ і змінило назву. Відтоді це вже Волинське товариство велосипедистів і мотористів в Луцьку із засягом діяльності на ціле Волинське воєводство. Робота мотоциклетного відділу – інша історія, про яку розкажемо іншого разу. Протягом першого, 1928, року товариство зросло до кількох десятків членів. Плани на 1929 рік: проведення 15 змагань (в тому числі великий «Пробіг Волині»), туристичні виїзди ще далі – до Львова і Любліна. Фінансовим джерелом діяльності товариства були членські внески і благодійні пожертви.

До велосипедного руху в місті вирішила приєднатися редакція тижневика «Волинський огляд» (це польськомовна газета, яка в оригіналі мала назву «Przegląd Wołyński»). Редакція газети стала співорганізатором першості «Пробіг Волині». Велозмагання були влаштовані 25 серпня 1929 року на відстані 169 км за маршрутом Луцьк-Рівне-Дубно-Луцьк. Подібні змагання влаштовувало кожне воєводство. На старт вийшло 27 учасників, із яких фінішували десятеро.

Перше місце здобув поліцейський зі Львова, член львівського клубу «Pogoń» Францішек Бабяж з часом 6 год 42 хв. Друге, третє і четверте місця зайняли лучани, представники товариства, далі місця розподілилися за велосипедистами з Луцька, Рівного, Клевані. Окрім медалей, серед призів переможцям – велосипед, кімнатний годинник, фотоапарат.

 

 Група велосипедистів під час змагань на Волині

 

Значного пожвавлення викликало будівництво у Луцьку сучасного спортивного комплексу з футбольно-легкоатлетичним стадіоном, окрема частина якого містила велотрек. Ідея спорудження стадіону з велосипедним тором належить саме Волинському товариству велосипедистів і мотористів, яку вони озвучили ще в 1929. Комплекс відкривали двома чергами. Спочатку – так званий йорданський сад. Облаштували окремі зони для дівчат і хлопців, бетонний відкритий басейн для плавання, зону для дітей з гойдалками, алеї з квітами, зони для стрибків, для бігу, для волейболу, павільйон. Кожна зона була обсаджена деревами та кущами і таким чином відділялася від іншої. Йорданський сад активно використовувався для організації дитячого спортивного дозвілля усе десятиліття тридцятих.

У 1933 році відкрили стадіон. Юзеф Пілсудський дав особисту згоду на найменування його іменем цього стадіон на 6 тисяч осіб. Крім футбольного поля, на стадіоні були влаштовані бігова доріжка довжиною 400 метрів із 6 смугами, поруч з нею – велосипедний тор довжиною 500 метрів, трибуна на 400 глядачів, дрібнокаліберний тир, майданчик для чеського гандболу, тенісні корти, тунель під трибуною для виходу спортсменів.

Поява велотреку дозволила відкрити ще один напрямок професійного велоспорту в Луцьку.

 

Велозаїзд з нагоди відкриття стадіону, 1933 рік

 Бігові доріжки та велосипедний тор на новому стадіоні, 1933 рік

 

У 1930-х веломототовариство організовувало змагання і для початківців. Довжина траси – всього 25 км. Такі малі заїзди проводили і для досвідчених роверистів. Іноді маршрут прокладали вулицями міста. Також відбувалися постійні чемпіонати Луцька на 50 і 100 км. Постійні туристичні виїзди набирали все більшої популярності. Члени товариства пробували себе і в інших видах спорту.

Редакція тижневика «Przegląd Wołyński» була й надалі зацікавлена у співпраці з Волинським товариством велосипедистів та мотористів. Так, заснований раніше «Пробіг Волині» проводили щорічно.

У 1933 році газета «Przegląd Wołyński» перейменувалася на «Wołyń». Вирішили, що переможець отримуватиме перехідний кубок Волині. «Пробіг Волині» (альтернативна назва – кубок Волині) був найпрестижнішим велосипедним змаганням. Різні установи, організації, окремі приватні особи і навіть волинські міста фундували окремі нагороди для переможців та учасників заїздів. У цьому виді завжди брали участь близько пів сотні спортсменів.

 

Учасник змагань

 

У 1935 році і надалі участь в Кубку Волині брали велосипедисти зі Львова, Варшави, Радома. Для різноманітності організатори спробували змінити місце старту. Цього разу це було Рівне. Але ідея була невдалою через організаційні вади.

Фінішували спортсмени завжди на стадіоні в Луцьку. З кожним наступним змаганням все більше членів Волинського товариства велосипедистів та мотористів було серед переможців. Клуб все більше набував статусу спортивного. Проте і краєзнавчо-туристична секція не зменшувала своєї активності.

В другій половині 1930-х вже не тільки товариство організовувало велозмагання. У Луцьку діяло багато спортивних клубів, організацій, у яких працювала й велосекція. Ставали популярними і невеличкі маршрути від кількох до кільканадцяти кілометрів, які потребували менше часу й організації, ніж кубок Волині.

Історія луцького велосипеда має цікаві сторінки і після Другої світової війни. Про неї – іншого разу.