«4 пера»

(Великобританія, США, 2002). Режисер: Шекхар Капур

Сьома і чи не найбільш відома екранізація класичного роману Альфреда Мейсона в руках індійця Капура набула яскравих драматичних рис, притаманних індійському кіно. Історія молодого британського офіцера, який перед дорогою в колонізований Судан, де місцеві затіяли бунт, відмовляється від служби в армії та участі у війні. За це отримує від друзів і коханої так звані «пера сорому», від рідного батька – небажання мати з сином хоч щось спільне. Щоб реабілітуватися в очах рідних та близьких, герой Хіта Леджера (одна з кращих його ролей, як на мене!) таємно вирушає в Африку… Страхи війни, поневіряння в полоні, любов, віра і терпіння, честь і ціна дружби – за всім цим стоять долі маленьких людей, загублених у круговерті історичних катаклізмів. Раджу. Грамотне та продумане кіно.

 

«Не можу дочекатися» 

(США, 1998). Режисер: Гаррі Елфонт, Дебора Каплан

Ех… Яка класика американського комедійного кіно… Однозначно фільм зацінять тільки ті, хто ріс у ту епоху і, можливо, ще якісь системні поціновувачі жанру. Випускний вечір. Найкраща дівчина в школі. Головний герой з його несміливостями. Подруга з комплексами. Друзі і знайомі, які шукають можливостей втратити цноту, доплюсувати до списку нового партнера, або навіть знайти свою любов. Звичні речі, знайомі сюжетні повороти і гарний настрій з домішками повчальності. Без жорсткого так званого туалетного гумору. Одне слово, майже мотиваційний фільм про маленький подвиг маленької людини – рекомендую тим, хто сповна розуміє, на що підписується! Як  бонус – Дженніфер Лав Х’юїтт на екрані…

 

«Меггі» 

(США, Швейцарія, 2014). Режисер: Генрі Хобсон

Драматичний жахастик-трилер кінодебютанта Генрі Хобсона демонструє нам світ, заражений страшною епідемією, в якому одна окремо взята сім’я проборюється за життя своєї хворої дочки, якій ще трохи – і вона стане повноцінним зомбі… Незвична, розмірена роль Арнольда Шварценеггера, зірки аж ніяк не артхаусного кіно, до якого можна віднести стрічку Хобсона, фактично і робить фільм. Прекрасна роль Ебігейл Бреслін тільки доповнює фірмовість пропонованого продукту. Втім стрічка надто депресивна, і її насичено-сірі тони та атмосфера вічного туману в голові відштовхнуть масового глядача вже з хвилини 15-ї, попри Арні й досить популярну зомбі-тематику. Все, що вам треба було знати, ви вже знаєте. Чи дивитися – вирішуйте самі. 

 

«Супер Майк XXL» 

(США, 2015). Режисер: Грегорі Джейкобс 

Поки один із найслабших фільмів року на великих екранах, як на мене… (слабшими тільки «Останні лицарі» з Фріменом видаються). Інша річ, що мене і перша частина історії туси стриптизерів не вразила, але в ній, принаймні, сюжет, діалоги та драматичне тло трималися купи, чого не скажеш про частину другу, яка аж ніяк не супер і не XXL. Якщо глянути ще з іншого ракурсу тверезого сприйняття фільму мною як чоловіком, то його цільова аудиторія – це явно представниці протилежної статі, тому все цілком зрозуміло. Стриптизери теж люди, зрештою. Тому ласкаво прошу тих, кому до душі. Ченнінг Татум тут як тут.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.