Власні особові імена українців – цікавий пласт активної лексики загальнонаціональної мови, цінний матеріал для глибшого розуміння процесів, які відбувалися в різних історичних зрізах у мові народу, в його історії та культурі. Антропонімія кожного народу виникала під впливом лінгвальних та позамовних чинників, що зумовлювали специфіку її подальшого розвитку. Зовнішні стосовно мови фактори вимагали від антропосистеми трансформуватися таким чином, щоб за її допомогою можна було встановити зв’язок поколінь та належність до певної родини. Одним із найтиповіших антропонімних засобів родинного зв’язку в межах однолексемної антропонімної системи були однакові імена, які позначали членів певної сім’ї: рідних братів, двоюрідних братів, батька й сина, діда й онука тощо.
Українські джерела засвідчують явище однойменності рідних братів. Звичай називати двох дітей однаковими іменами на Закарпатті проіснував до середини ХХ ст. Як зазначає С. М. Пахомова, повна ідентичність імен у південнослов’янських народів трапляється рідко для називання родичів по лініях дід – онук та дядько – племінник, у староросійських пам’ятках ХV–ХVІІІ ст. звичай надавати однакові імена рідним братам представлений численними фіксаціями, традиція спадковості імен була характерною для словаків, поляків та інших народів.
Сімейно пов’язані імена в українській антропонімії були об’єктом наукових досліджень Р. Й. Керсти, Ю. О. Карпенка, П. П. Чучки, значну увагу цій проблемі приділила С. М. Пахомова. В українській антропоніміці недостатньо вивченою залишається проблема сімейно пов’язаних імен в регіональній історичній антропонімії. Наявність праць, які аналізують цю проблему в діахронії та на матеріалі пам’яток і документів певного регіону, значно доповнить та збагатить сучасну антропоніміку.
Матеріалом для дослідження слугували сповідні відомості із сіл Волині за 1825–1887 рр., а також залучені для зіставлення документи початку ХХ ст. (сповідальна відомість Іовського храму села Борисковичі 1929 року та деякі інші).
Мета дослідження – аналіз явища сімейної однойменності дітей на Волині ХІХ ст.
Для сучасної людини досить звичне явище однойменності в межах сім’ї. Часто в офіційних чи дружніх взаєминах ми маємо справу з Василями Васильовичами, Володимирами Володимировичами, Іванами Івановичами, зрідка ім’я батька переходить до старшого сина, а потім до старшого внука і передається з покоління в покоління. Менш продуктивне іменування дочки за іменем матері (мати і дочка мають однакові імена, наприклад, Ганна, Людмила, Наталія). Випадки називання однаковим іменем дітей в межах сім’ї практично відсутні, проте такий спосіб іменування дітей був притаманний для давньої Волині, як і для більшості регіонів України.
Суміжність імен родичів однієї генерації можна простежити на матеріалі давніх сповідних відомостей, які містили списки мешканців різних населених пунктів. Такі документи, які укладали священики, – своєрідний перелік сімей, що були прихожанами певного храму. Члени однієї сім’ї наводилися із зазначенням ступеня їх родинної спорідненості та віку. Як свідчать матеріали сповідних відомостей православних храмів Волині ХІХ ст., однойменність рідних братів і сестер – явище невипадкове і повторюване протягом усього ХІХ ст.
Сповідна відомість села Ржищева 1830 року фіксує три випадки однойменності, а сповідна книга Покровського храму села Брани 1853 року засвідчує вісім випадків повторення того ж самого імені для двох дітей. Для прикладу наведемо запис 1825 року: Трофимъ Ивановъ Коханскій, 40 лет, жена его Анна Иванова, 33 года, дети ихъ: Іосифъ (9 лет), Матфей (9), Параскевия (3), Параскевия (1) (Ведомость 1825) та запис 1887 року: Кирилъ Феодоровъ Боймиструкъ, 38 лет, жена его Марія Кипріанова, 35 лет, дети ихъ: Савва (3), Іустина (15), Пелагія (13), Анна (11), Анна (5) (Ведомость 1887).
Трапляються випадки суміжності імен на двох лініях: синхронічній (між рідними братами) та діахронічній (між батьком та синами). Так, в Івана Васильовича Кухарука було 4 сини: Іван (19 років), Іван (16), Тимофій (4), Микита (1) (Ведомость 1853). Сповідна відомість села Брани 1853 року містить запис про сім’ю Катерини Даниілової Мельнички, три дочки були названі Маріями (Екатерина Даниілова Мельничка, муж ея полякъ (43), дочери ея: Іуліанія (13), Марія (8), Марія (6), Анастасія (4), Марія (1) (Ведомость 1853)).
Причини виникнення явища однойменності та збереження його на Волині до ХІХ ст. могли бути різними. На думку Ю. О. Карпенка, однойменність дітей в одній родині в ХVІІ ст. була цілком можливою, але в цьому випадку однакові імена набували суфіксальної або іншої диференціації. Підкреслена ж тотожність іменувань в козацьких реєстрах може засвідчувати побратимство. Мовознавець Світлана Пахомова зазначає, що українські джерела засвідчують одноймення братів і сестер із ХV ст., воно було продуктивним у українських писемних пам’ятках і виникло у праслов’янський період. Сімейна пов’язаність імен існувала в допрізвищевий період і виражала родинну спорідненість та зв’язок поколінь. Ім’я не лише номінувало людину, а й прив’язувало її до певної сім’ї, вказувало на приналежність до родини, роду.
У деяких селах півдня Волинської області досі існує повір’я, згідно з яким хворобливу дитину називають іменем батька або матері, щоб забезпечити їй міцне здоров’я. Волиняни вірили, що в такий спосіб можна заплутати злі сили, які шкодили дитині. Ім’я батька чи матері ставало своєрідним оберегом для новонародженого. Припускаємо, що з цією метою однакові імена могли надавати і рідним братам або сестрам.
Звичай повторювати те саме ім’я для двох дітей існував у багатодітних родинах Закарпаття ще на початку ХХ ст. Уважалося, що це забезпечить міцне здоров’я дитині. Вірили також, що наявність двох братів або сестер із однаковим іменем може припинити народження дітей у цій сім’ї в майбутньому. П. П. Чучка зазначає, що «які вірування не ховалися б за цим звичаєм, треба визнати, по-перше, що сам звичай дуже давній, а по-друге, що він мав гальмуючий вплив на розвиток місцевого репертуару» .
Цілком імовірно, що суміжність імен дітей на Волині ХІХ ст. була зумовлена саме такою метою, оскільки переважна більшість зафіксованих випадків однойменності стосувалася сімей, у яких було більше п’яти дітей. Наявність однакових імен у сім’ї з двома дітьми засвідчено тільки один раз: «Іоаннъ Даниіловъ Стоцкій, 45 лет, жена его Параскева Иванова, 35 лет, дети ихъ Андрей (13), Андрей (10)» (Роспись 1830). Опосередкованим підтвердженням цієї гіпотези може бути ще й те, що діти, названі однаковими іменами (або принаймні одна з цих дітей), були здебільшого молодшими або наймолодшими, зрідка так називали двох найстарших дітей. Пор., «Матфей Феодоровъ Притулюкъ, 38 лет, … дети ихъ Матфей (14), Лука (10), Иванъ (8), Иванъ (3), Пелагія (1)»; «Феодоръ Дмитріевъ Новосадъ, 37 лет, … дети ихъ Фекла (16), Татіанна (12), Евдокія (10), Евдокія (3)» (Ведомость 1853).
Цікаво, що серед випадків однойменності в багатодітних сім’ях домінують фіксації сімей з дітьми однієї статі, тобто або тільки дівчатками, або тільки хлопчиками: Иванъ Васильевич Кухарукъ (45), Іуліанія Григоріева (36), дети ихъ: Иванъ (19), Иванъ (16), Тимофей (4), Никита (1) (Ведомость 1853); Леонтій Василіевъ Пылыпчукъ (46), Евдокія Петрова (46), сыны ихъ: Василь (19), Василь (15), Никита вдовъ (24) (Ведомость 1853); Феодоръ Димитриевъ Новосадъ (38), Меланія Андреева (36), дети ихъ: Фекла (16), Татіанна (12), Евдокія (10), Евдокія (3) (Ведомость 1853); Тарасій Корниліевъ Селовець (39), Евдокія Василіева (25), дочери его: Анастасія (18), Параскева (14), Параскева (14), Марія (4) (Ведомость 1853). Наведені фіксації можуть свідчити про втрачене вірування в те, що завдяки наданню однакових імен двом дітям можна припинити народження дітей однієї статі та дочекатися народження бажаного сина або дочки.
На нашу думку, поява випадків однойменності в родині може бути зумовлена також вибором імені для дитини священником за церковним календарем. Оскільки, як відомо, ім’я для дитини обирав переважно священник за церковним календарем (на Волині ХІХ ст. такий принцип вибору імені відігравав значну роль у називанні дітей у селянських родинах), а деякі імена в календарі повторювалися досить часто, то іменування дітей за таким принципом могло сприяти появі випадків однойменності в межах родини.
Наприкінці ХІХ ст. продуктивність сімейно пов’язаних імен у сповідних книгах Волині знижується. Так, у сповідній відомості села Брани 1887 року виявлено лише два випадки однойменності (Ведомость 1887), у сповідних книгах Волині початку ХХ ст. вони відсутні (Ведомость 1929).
На думку С. М. Пахомової, однойменність у межах родини вказувала на родинний зв’язок, такий спосіб іменування дітей у родині втратив актуальність із появою прізвищ, але продовжував існувати, породжуючи плутанину через одноймення в межах родини. Православна церква змушена була втручатися у справи надання імені дитині такими приписами: «Уникати надавання одного й того ж імені кільком членам у родині (живим або померлим), що може вести до плутанини, непорозумінь і навіть зловживань».
Отже, сповідні відомості волинських сіл ХІХ ст. засвідчують величезний масив власних назв, а також містять цінну інформацію про особливості світогляду давніх волинян. Однойменність братів або сестер, що проіснувала до кінця ХІХ ст. – самобутнє мовне явище, яке свідчить про оригінальність антропонімікону давньої Волині, вплив на нього традицій та дохристиянських вірувань наших предків.
Джерела дослідження
- Ведомость 1825 – Ведомость Епархіи и Губерніи Волынской Повета Владимирского села Бранъ, Церкви Свято-Покровской, Священника Григорія Павлова сына Чугалиньскаго съ Причетниками при оной церкви въ Приходе ниже явленныхъ чинов людей съ изъявлением против коегождо имени о Бытии ихъ у Исповеди и Святыхъ Тайн Причастия сочинена за 1825 годъ.
- Ведомость 1830 – Ведомость Епархіи и Губерніи Волынской Повета Владимирского села Ржищева, Церкви Зачатіевской, наблюдающаго Священника Іоанна Скульскаго съ Причетниками при оной церкви въ Приходе ниже явленныхъ чинов людей съ изъявлением против коегождо имени о Бытии ихъ у Исповеди и Святыхъ Тайн Причастия сочинена за 1830 годъ.
- Ведомость 1834 – Ведомость Епархіи и Губерніи Волынской Повета Владимирского села Бранъ, Церкви Свято-Покровской, Священника Квинтиліана Стефанова сына Левитского съ Причетниками при оной церкви въ Приходе ниже явленныхъ чинов людей съ изъявлением против коегождо имени о Бытии ихъ у Исповеди и Святыхъ Тайн Причастия сочинена за 1834 годъ.
- Ведомость 1853 – Ведомость Епархіи и Губерніи Волынской Повета Владимирского села Бранъ, Церкви Свято-Покровской, Священника Квинтиліана Стефанова сына Левитского съ Причетниками при оной церкви въ Приходе ниже явленныхъ чинов людей съ изъявлением против коегождо имени о Бытии ихъ у Исповеди и Святыхъ Тайн Причастия сочинена за 1853 годъ.
- Ведомость 1887 – Ведомость Епархіи и Губерніи Волынской Повета Владимирского села Бранъ, Церкви Свято-Покровской, Священника Димитрия Пантелеимонова Мироновича съ Причетниками при оной церкви въ Приходе ниже явленныхъ чинов людей съ изъявлением против коегождо имени о Бытии ихъ у Исповеди и Святыхъ Тайн Причастия сочинена за 1887 годъ.
- Ведомость 1929 – Ведомость за 1929 годъ обретающимся при Іовской церкви села Борисковичъ въ приходе нижеявленныхъ чиновъ людямъ, со изъявлениемъ противъ коегождо имени о бытии ихъ въ Святую Четиредесятницу у Исповеди и Святыхъ Тайн Причастия.
- Роспись 1830 – Роспись Епархіи и Губерніи Волынской Повета Владимирского села Бранъ, Церкви Свято-Покровской, Священника Григорія Павлова сына Чугалиньскаго съ Причетниками при оной церкви въ Приходе ниже явленныхъ чинов людей съ изъявлением против коегождо имени о Бытии ихъ у Исповеди и Святыхъ Тайн Причастия сочинена за 1830 годъ.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
