Джерело: ВВС News Україна

14 червня 1520 року - рівно 500 років тому - дяк закінчив переписувати книгу в Нобелі, що на півночі Рівненщини. Рукопис передали у місцевий храм, погрожуючи для злодіїв прокляттям.

Нині Нобелівське Євангеліє, що створили на 41 рік раніше від Пересопницького, - у Вільнюсі.

Літописний Нобель: 5 церков та монастир

Найдавнішу поліську книгу написали у колишньому містечку - нинішньому селі - розташованому на півострові, який оточує став.

Тут віддавна проживали люди, які використовували особливості природи для захисту від ворогів. Про це свідчать залишки кераміки та жител, які виявили археологи, а також згадки у літописах.

Село Нобель на півострові, який оточує озеро

Згодом у Нобелі зафіксували 45 земельних наділів, дві вулиці, ринкову площу та п'ять церков навколо у реєстрі Пінського князівства. У містечку також діяв чоловічий Свято-Преображенський монастир. У ньому, ймовірно, і написали Євангеліє, адже саме у скрипторіях (майстернях), що діяли при обителях, як правило, створювали рукописи.

Однак у післямові книги згадується не монах, а дяк, "многогрішний раб Божий Севастьян Аврамович". Можливо, рукопис переписали при церкві.

Без пробілів і зі знаками голгофи

Нобелівське Євангеліє написане півуставом. Це потребувало майстерності від переписувачів та кількох років праці.

Основний текст - суцільний, без розподілу на слова. Тоді книги читали вголос, а розділові знаки позначали місця для наголосів. Крім того, з-поміж мови євангелістів виділені цитати зі Старого Заповіту та слова Ісуса Христа, що мало підкреслювати їхню святість.

Копирайт изображенияОЛЕКСІЙ БУХАЛО

Кінець розділів подекуди промаркований знаком голгофи, що є рідкістю для тодішніх Євангелій.

Цей символ - хрест над горою із вилицею Адама знизу - означав святість у православних та страждання у католиків.

У тексті зустрічаються правки, перекреслення, а на полях - коментарі та пояснення.

Нобелівська копія та Пересопницький переклад

Нобелівський рукопис - це пам'ятка церковнослов'янської мови руської редакції, а Пересопницьке Євангеліє - переклад, як зазначено у післямові із "язика болгарського на мову руськую для ліпшого вирозумленя люду".

Тобто у першому випадку переписувачі робили копію тексту, а у другому - переклад, використовуючи кілька джерел, наголошує доктор філологічних наук Віктор Мойсієнко.

Тим не менше, у тексті Нобелівського Євангелія прослідковуються елементи народної мови. Переписувачі несвідомо відступали від норм сакральної мови через власний рівень освіченості. У тексті зустрічаються літери "і", подекуди "ѣ" замінено на "е".

Проте, такі "відступи" від церковнослов'янського правопису також зустрічаються в інших текстах початку 16-го століття, звертає увагу докторка філологічних наук Оксана Ніка. Тобто вони не були унікальними рисами Нобелівського Євангелія.

Поліський рукопис створили для використання під час богослужінь. У тексті немає мініатюр євангелістів. Натомість їх зобразили на кутиках обкладинки, а у її центрі - сцена з розп'яттям Ісуса Христа. На зворотному боці книги збереглися ніжки, які передбачалися для того, щоб класти книгу на вівтар. Вцілів також оригінальний ремінець.

Книгою активно користувалися, а тому її відновлювали. Про це свідчать обрізані знизу та пофарбовані збоку сторінки.

Прокляття і врятована книга

I Збереглися металеві "ніжки" на які клали Євангеліє на вівта

Коротка післямова повідомляє, що рукопис створений 1 червня (за старим стилем) 1520 року дяком Севастьяном Аврамовичем при королі Сигизмунді, єпископі Іоні, князеві Федорі Ярославовичі за повелінням старця Хоїнського Симеона Батиєвича.

Євангеліє передали у храм святого Миколи, а "хто цю книгу візьме з церкви святого Миколи, той буде проклятий у цей вік і в майбутній".

Такі прокляття, у часи коли люди вірили у магічну силу слова, слугували захистом від злодіїв та були звичними для книг, вважає Віктор Мойсієнко.

Нині невідомо, як склалася доля у того, хто забрав Євангеліє з храму в Нобелі, однак для книги, ймовірно, це був порятунок.

Грамотою володіли не лише у великих містах

У середині 19-го століття письменник Петро Гільтенбранд виявив рукопис у публічній бібліотеці сучасного Вільнюса.

Він працював над систематизацією писемних пам'яток і вніс до каталогу короткий опис Нобелівського Євангелія. Письменник не зазначив, хто передав рукопис до книгозбірні.

Кілька років тому книгу у Вільнюсі виявили поліські краєзнавці. Спочатку згадку про Євангеліє у каталозі Петра Гільтенбранда знайшла Валентина Тумаш, а згодом Павло Дубинець відшукав книгу в бібліотеці Академії наук Литви імені Врублевських.

Працівники литовської книгозбірні, після виявленого інтересу з боку українців, передали рукопис на реставрацію. Книгу також оцифрували і в Україні друком вийшли репринтні копії Євангелія.

Нині мовознавці, які вивчають пам'ятку, впевнені - попереду їх чекає багато наукових відкриттів.

Однак, вже зараз вони висновують: у 16-му столітті писемною грамотою володіли не лише у релігійних центрах, а й в невеликих містах, зокрема на Поліссі.

---