Від народження мав ім'я Степан. У період Першої світової війни служив у російській імператорські армії. З початком українських національно-визвольних змагань вступив добровольцем до гайдамацького полку імені Костя Гордієнка. Захищав Україну від більшовицьких військ. 1920 року став особистим ад'ютантом Головного отамана УНР Симона Петлюри, для якого був небожем.

Після поразки Української революції перебував в еміграції. Студіював політичні науки у Варшаві. Захищав права українців у польському Сеймі. Пізніше брав активну участь у громадському житті Холмщини та Волині, став членом Митрополичої ради та керівником освітніх і милосердних товариств. Під час Другої світової війни активно співпрацював з ОУН.

Своє висвячення Скрипник використав з метою добитися посилення автокефалії Української церкви. Саме він, попри погрози нацистів, вів переговори в Почаєві з митрополитом Української автономної церкви Олексієм Громадським. А вже 8 жовтня 1942-го владики поставили підпис під Актом поєднання двох церков. Але документ не був утіленим у життя.

Активність єпископа не подобалася німецьким окупантам. Його заарештувало гестапо. Сидів у в'язницях Рівного, Житомира, Києва, Чернігова. Після звільнення очолював єпархії УАПЦ в Німеччині, а згодом у США.