Міхал Зеленов. Легенда ФК Волинь з передвоєнного Луцька

Міхал Зеленов. Легенда ФК Волинь з передвоєнного Луцька

Перший чемпіонат Волині з футболу відбувся у 1929 році. Його виграли військовики із рівненського ПКС «Сокіл». У 1930 році у Луцьку за ініціативи інспектора Яна Плотніцького та комісара Яна Беренди утворилася нова футбольна команда – «Поліційний клуб спортовий» (ПКС). Команда швидко здобула визнання і в 1932 році стартувала у чемпіонаті Волині, згодом ставши найавторитетнішим футбольним клубом Волинського воєводства. При тім Луцьк у цих змаганнях окрім ПКС, репрезентували ще команда військових ВКС та єврейська "Гасмонея".

Відзначимо, що більшість успіхів ПКС були зв’язані із тереном саме Волині, адже в матчах за вихід до Ліги Польської лучани мали все ж блідий вигляд, тільки інколи чіпляючись за шанси підвищитися в класі. Все ж рівень розвитку футболу на східних кресах Речі Посполитої не відповідав вищій лізі.

Але футбол у Луцьку любили й він був у 1930-ті роки однією із найпопулярніших розваг містян. Перша причина цьому – новий міський стадіон ім. Пілсудського, який відкрився у 1933 році, а друга - гра, яку показували їхні улюбленці з ПКС. Вона була завжди наступальною та агресивною. До слова, до зведення у 1933 року міського стадіону, поєдинки у Луцьку гралися на стадіоні, що був біля замку.

У чемпіонаті Волинського воєводства у різні сезони змагалися 8-10 команд із Луцька, Рівного, Кременця, Ковеля, Володимира-Волинського, Костополя. Луцький ПКС виборов чотири титули чемпіона Волині – у 1934, 1935, 1938, 1939 рр.

Найкраще перехідні матчі луцьким поліціянтам вдалися у 1938 році. Тоді суперниками ПКС у 4-й перехідній групі стали ВКС з Гродно, брестська Погонь і Маккабія з Вільно. Лучани виграли цю групу, завоювавши 10 з 12 очок. Але у фінальній пульці за право грати у Лізі Польській ПКС конкуренції командам з Лодзя і Кракова об’єктивно скласти не міг.

Ось склад ПКС 1930-1935 рр.: воротар Віктор Должанський, захист – Суходольський, Мазур, Пятровський, півзахист – Савицький, Гавр, нападаючі – Беренда, Косяр, Леонід Молчановський, Мирослав, Міхал Зеленов, Василь Ведмеденко, Піршель.

Про одного з найвідоміших луцьких гравців, Міхала Зеленова, клубній прес-службі розповів його син Ярослав Зеленов, багаторічний концертмейстер обласного муздрамтеатру ім. Т.Г. Шевченка. Він же надав й унікальні архівні фото, які публікуємо на сайті з його згоди.

…Міхал (Михайло) Зеленов народився у 1910 році в Луцьку. Закінчив церковно-приходську школу при Покровському храмі, а в 1927-го – гімназію імені Лесі Українки. Міхал заробляв приватними уроками, співав у хорі... У ПКС Зеленов прийшов у 1933-у, грав правого нападника. Мав на футболці ігровий номер 10. Вважався місцевою футбольною зіркою, багато забивав.

1935-го Міхала призвали на строкову службу в польську армію. У Хожуві закінчив школу підхорунжого (сержанта). Після служби у 1936-у продовжував грати за ПКС.

Коли почалася Друга світова війна, Зеленова мобілізували й Міхал дуже швидко потрапив у полон. До червня 1941 року футболіст працював у трудових таборах на території Німеччини.

Через те, що уряди нацистів Третьоху рейху та комуністів СРСР товаришували, часто вдавалося повертати в’язнів додому. Так сталося й із Міхалом Зеленовим. Перед самим початком німецького вторгнення до СРСР футболіст повернувся додому в уже радянський Луцьк. Але вже за кілька днів розпочалося вторгнення Німеччини до СРСР й Міхала призвали уже в Червону армію.

Зеленов пройшов усю війну й у 1945-му дістав важке поранення в руку від німецького снайпера. Праву руку від ампутації йому врятував хірург, але по війні грати у футбол Міхал вже не міг – був футбольним арбітром. Михайло Васильовича Зеленова не стало у 1988 році.

Долі інших гравців луцького ПКС також унікальні. Воротар Віктор Должанський також втрапив у німецький полон. Йому вдалося утекти з табору у Франції. Він навіть потрапив в Англію, де й оселився по війні. Кажуть, що у 1970-ті Должанський приїздив до Луцька й зустрічався із ріднею.

Нападник Леонід Молчановський був товаришем Зеленова. Народився у Дубно, там дебютував у чемпіонаті Волині й відразу відзначився дублем. Потім декілька років захищав кольори рівненської «Погоні», а в середині 1930-х перейшов до луцького ПКС. У 1937-у Леонід Молчановський перейшов до «Балтики» з Гдині, грав за збірну Польщі. Леонід повернувся у Дубно, де в 1940-1941 рр. знову виступав за місцевий «Сокіл».

- Батько розповідав, що ПКС грало в атакуючий футбол, - пригадує Ярослав Зеленов. - Мали від клубу тільки форму та стареньку вантажівку, на якій діставалися на гостьові матчі. Добові платили у вигляді харчування та сувенірів. Але гравцям ПКС допомагали вигравати висока культура, взаємовиручка на тренуваннях і в побуті. І, звісно, патріотизм, бо відчували, що відстоюють честь міста, а городяни вболівають за них.

 

Міхал Зеленов зашнуровує м’яча на стадіоні ім. Пілсудського. Сьогодні це місце приблизно поруч із 28-м сектором «Авангарду».

Грають польські поліцейські Луцька. Команда ПКС у 1930-их потіснила у чемпіонаті Волині рівненську гегемонію. Як бачите, міський стадіон мав дерев’яну криту трибуну. На тлі бачимо казарми на сучасній вулиці Стрілецькій.

Команда ПКС у центрі Луцька. Міхал Зеленов третій ліворуч.

Міхал Зеленов із дружиною Валентиною на вулиці в Луцьку.

Команда ПКС після виїзної перемоги над ковельською «Гасмонеєю» 2:1.

Своєрідний «клубний автобус» команди ПКС. Поліційною вантажівкою команда їздила на гостьові поєдинки. На цій світлині зображено як команда відбуває до Рівного.

Фото із виїзного матчу, який лучани виграли 5:1, на звороті фото, на жаль, не вказано, де він відбувся.

На цій світлині бачимо боса ПКС – поліційного коменданта Луцька Яна Беринду. Він крайній ліворуч. Звернемо увагу і на те, що у гравців ПКС на шиї клубні шалики – «рози»!

До війни гравці виходили на матчі у Луцьку через тунель. Він проходив під трибуною й закінчувався трохи правіше від сучасного наземного тунелю. На цьому сімейному повоєнному фото родини Зеленових видно закінчення довоєнного. Його засипали під час реконструкції.

Ярослав Зеленов із батьками та тіткою на трибуні вже «Авангарду» у 1950-х рр.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.

Коментарі