Він написав 7 романів, 47 повістей, 10 кіносценаріїв. Світову славу йому приніс роман "Сто років самотності". Твір переклали 35 мовами і продали понад 30 млн екземплярів.

"На своє 87-річчя прийшов у піджаку з жовтою трояндою в петлиці, – розповідав син письменника Ґонзало Ґарсіа. – Навіть підтанцьовував, коли його друзі-музиканти грали серенади. Та вже на початку квітня стан батька погіршився, почалася пневмонія. До останньої секунди я разом із братом і мамою були біля нього".

Смерть письменника Габрієля Гарсії Маркеса була викликана нирковою недостатністю та респіраторним захворюванням, що послідувало за нею.

На офіційній церемонії були присутні президенти Колумбії та Мексики – Хуан Мануель Сантос і Енріке Пенья Ньєто.

Колумбія – батьківщина письменника. 1981-го Маркес утік звідти до Мексики від переслідувань військових. Письменника звинувачували у шпигунстві та співпраці з партизанами.

"Світ дізнався про Колумбію через Маркеса, – казав президент країни. – Він показав її в дуже різний спосіб. Магічний реалізм - не винахід. Це зображення справжньої Колумбії".

До урни з прахом люди приносили жовті троянди. Ці квіти Маркес любив найбільше. Дехто тримав примірники його книжок і читав уголос уривки. Звучав струнний квартет. Біля палацу декілька пар танцювали народні колумбійські танці.

Дружина покійного Мерседес і сини – Родріґо та Ґонсало – хотіли поховати його в Мексиці. Колумбійські ж родичі вважали, що прах треба перевезти на батьківщину. Посол Колумбії в Мексиці запропонував розділити його на дві частини між двома країнами.

Водночас з урочистим прощанням у Мехіко символічну церемонію поховання провели в рідному колумбійському місті письменника Аракатака. У країні оголосили триденну жалобу. Хода членів родини і шанувальників відвідала батьківський будинок покійного, церкву в центрі міста, кладовище. Звучала улюблена музика письменника – твори угорського композитора Бартока.

Після панахиди шанувальники письменника провели його в останню путь гучними оплесками і тисячами паперових метеликів жовтого кольору, запущених в нічне небо Мехіко в нагадування про роман "Сто років самотності".

Зрештою прах письменника Габрієля Гарсія Маркеса поховали 2016-го – за два роки по його смерті, у склепі університету Картахени в Колумбії. Неподалік розташований сімейний будинок Маркеса.

Цікаві факти про Маркеса:

У 1957 році Габріель Гарсіа Маркес побував як журналіст на Всесвітньому фестивалі молоді й студентів у Москві. Їхав через Чоп. Провів у ньому близько 5 годин. Подивитися на заморських делегатів висипали на вокзали цілі натовпи. Всі хоча б на мигах намагалися поспілкуватися з іноземцями. Маркес згадує, як один дядько дуже хотів йому щось подарувати. А в руках не мав нічого, крім свого велосипеда, яким приїхав на станцію. Він його закинув як презент колумбійцеві у вагон, коли потяг рушав.

Після війни багато людей лікувалися в санаторіях Західної України. Тому на вокзали приходили в піжамах. "Не розумію, чому в піжамах. Може, піжами в СРСР краще шиють, ніж костюми", – казав Маркес.

Результатом поїздки стали подорожні нариси "СРСР: 22, 400 000 квадратних кілометрів без єдиної реклами кока-коли!". Ось яке враження на нього справила столиця: "Москва – найбільше село в світі – не відповідає звичним людині пропорціям. Позбавлена зелені, вона виснажує, пригнічує. Московські будівлі – ті ж самі українські будиночки, збільшені до титанічних розмірів. Ніби хтось відпустив мулярам стільки простору, грошей і часу, скільки їм треба, щоб втілити пафос прикрашення, що їх охопив".

* * *

По три пачки сигарет на день викурював за роботою Маркес. У 1989 році лікарі виявили у 62-річного письменника ракову пухлину в легенях, проте після перенесеної операції він продовжував працювати. У 1999 році у нього знайшли лімфому, після чого йому зробили дві складні операції . Маркес, коли дізнався про ракову пухлину в легенях, повівся непередбачувано. "Я скоротив кількість друзів до мінімуму, відключив телефон, скасував поїздки й інші плани і почав писати день і ніч, без зупинки", – розповідав.

* * *

Коли його заарештували і залишалося 2 години до в'язниці, він був дуже тихий, спокійний. "Що ж ви думали?" – запитали його. "Ви знаєте, я читав "Таймс", курив сигарету і думав, що мене розстріляють", – відповідав письменник. Його звільнила організація, що захищає свободу слова й переслідуваних митців, підтримує дискриміновані мови й культури.

* * *

Ґарсіа Маркес був одружений із донькою аптекаря Мерседес Барча Пардо. Разом виховали двох синів: Родріґо – кінорежисер, на три роки молодший Ґонзало – графічний дизайнер.

"Із Ґарсіа ми познайомилися 1946 року на танцях, – згадує Мерседес. – Мені тоді було 13, а йому 18. Він весь вечір зі мною танцював, а потім провів додому. Біля будинку обійняв, поцілував і почав лізти під спідницю. Я дала йому ляпаса, а він запропонував одружитися. Сказав, що все життя кохатиме лише мене. На прощання додав: "Завтра маю їхати. Дочекайся мене, я зроблю тебе щасливою".

Я чекала його 13 років. Пізніше від його друзів дізналася, що усі ці роки заводив коханок і був частим гостем у будинках розпусти. Але я все йому простила".

* **

"За життя мене часто ховали, – розповідав Маркес. – Вмикав телевізор і чув новину: сьогодні помер Габріель Гарсіа Маркес. Спочатку це бісило, а потім звик. Якось в одному ресторані в Мехіко журналіст сказав мені: маестро, сьогодні вранці по радіо сказали, що ви вмерли. Я відповів: ну, от ви і бачите мене – померлого".