Живописець Михайло Врубель прибув до українського міста за пів року до того на запрошення мистецтвознавця 38-річного Адріана Прахова. Той займався реставрацією Кирилівської церкви в Києві й найняв випускника Петербурзької академії мистецтв для створення іконостасу та поновлення фресок.

Він оселяється у Прахова й береться за роботу. Вечорами співає під акомпанемент господині Емілії. Закохується в неї, але жінка ігнорує молодого художника. Вона звикла до уваги чоловіків, і серед залицяльників віддає перевагу статечнішим панам. У компаніях перебуває в центрі уваги. Дозволяє собі жартувати, навіть порушуючи межі.

"Якось вона вилила бокал шампанського на голову Антокольського (скульптор Марк Антокольський (1843–1902). – ГПУ) за те, що відмовлявся пити, – згадувала дружина підприємця й мецената Сави Мамонтова Єлизавета. – Це дуже не сподобалося його дружині. Коли вона почала протестувати проти такої поведінки, почула від Емілії Львівни суворе: "Мовчи, дурненька, ти нічого не розумієш".

Крім роботи в Кирилівській церкві, Михайло Врубель постійно робить якісь замальовки. Багато з них дарує Емілії Праховій. Дві вона вважає завершеними цінними роботами й радить продати якомусь колекціонеру. Та художник ображається і рве малюнки на дрібні шматки.

"Я повернувся з Києва. Міша здоровий, але виглядає худим і блідим, – писав батько художника Олександр Врубель ­дочці. – Мене засмутила його кімната. Уяви, з меблів – жодного стільця та стола, лише дві табуретки й ліжко. Ні теплої ковдри, ні теплого пальта, ніякого одягу крім того, що на ньому. В кишені всього 5 копійок. Боляче й гірко до сліз мені було все це бачити. Картина, з якою він хоче заявити про себе загалу – "Демон". Працює над нею вже рік. Демон цей видався мені злою жінкою. Міша каже, що він – дух не стільки злобний, скільки страждаючий, але при цьому величний. Припустимо, але всього цього в його демоні немає. Зате Міша відданий йому всім єством".

Прообразом демона стає Емілія Прахова. Вона відкидає любов залицяльника й завдає йому болю. "Якось я зайшов до Врубеля і він розповів, що пише демона, – згадував художник Костянтин Коровін. – Дістав малюнок. Я впізнав одразу обличчя відомої дами. Вона зовсім не підходила до демона".

"Поїдьте спочатку в Равенну, познайомтеся з древніми мозаїками церков, a потім оселитеся у Венеції. Клімат там м'який, узимку іноземців приїжджає мало. Під боком собор святого Марка з його чудовими мозаїками різних епох", — Адріян Прахов помічає захоплення Михайла Врубеля його дружиною й відправляє з Києва. Художник не відмовляється і через Відень дістається до Італії.

Наймає майстерню з однією кімнатою й прислугою. Житло розписане фресками, прикрашене ліпниною й розташоване недалеко від центру. Там його провідує мачуха. В листі доньці пише: "В кімнаті дуже холодно, всього 7 градусів тепла. Міша змушений ходити весь в шерсті й кашкеті".

У Венеції має написати чотири образи на цинкових листах для іконостасу Кирилівської церкви – "Христос", "Богоматір", "Кирило" й "Атанас". Купує матеріал в італійців. Вони бачать, що майстер недосвідчений, і підсовують спаяні з двох частин пластини. Не знає, як їх підготувати. Фарби ковзають по металу. Пише до Прахова у Київ. Той консультується з професором хімії Київського університету Сергієм Реформатським. Відписує, щоб протравив поверхню слабким розчином соляної кислоти. Це допомагає. Працює одночасно над усіма образами по кілька годин поспіль.

– А це не наша спільна знайома пані? – запитує художник Олександр Мурашко, розглядаючи образ Богоматері у венеціанській майстерні Врубеля.

– А ви впізнали? – не заперечує автор.

– Так, тільки ви дали їй інший вираз. У натурі це нестримна крикуха, а у вас – лагідний, тихий вираз.

– Хіба вона крикуха? Ні, це ви її погано знаєте. У вас якісь спотворені враження.

Образ має обличчя ­Емілії Прахової. Маленький Христос на колінах у жінки схожий на доньку Прахових – Ольгу.

Ікону Богородиця з дитям Михайло Врубель написав 1885 року у Венеції на цинковому листі олією. Встановлена в іконостасі Кирилівської церкви в Києві. Є портретним зображенням киянки Емілії Прахової, яку він кохав ​

На початку весни Михайло Врубель повертається в Київ з готовими роботами. Побачивши "Богоматір", Адріан Прахов припиняє співпрацю з майстром. Той хоче залишитись у місті й самостійно подає свої ескізи для розпису Володимирського собору. Але їх відхиляють через "неканонічність". Розраховує отримати замовлення на розпис того ж храму, але дарма. Прахов ігнорує його. Якщо хтось питає, чому не бере на роботу талановитого художника – пояснює, що через особисті причини.

Митець їде до Одеси, а потім до Москви. Там отримує житло й роботу в мецената Сави Мамонтова.

"Було літо, спекотно. Ми з Врубелем пішли купатися на ставок, – згадував художник Костянтин Коровін. – Він мав гарну статуру, хоч невисокий. Міцні мускули робили його гарним. "Що це у вас на грудях – великі білі смуги, наче шрами?" – запитав я. "Так, це шрами. Я різав себе ножем". Він поліз купатися, я за ним. "Це, мабуть, було боляче. Якась операція чи що?" – допитувався далі й придивився ближче. Шрамів було багато. "Не знаю, чи зрозумієте, – взявся пояснювати. – Я кохав одну жінку. Вона мене – ні. Коли я різав себе, мої страждання зменшувалися".

Михайло Врубель завершує малювати "Демона". Остаточний варіант відрізняється від "злої жінки", яку бачив у Києві батько художника. Від неї залишаються лише глибокі очі. Після того створює ілюстрації до видання поеми "Демон" Михайла Лермонтова. Той же образ втілює у глиняній скульптурі. Починають говорити про одержимість художника дияволом. Його роботи стають модними, їх починають купувати. Йдуть замовлення на картини, оформлення будинків, мозаїки та панно.

Перші ескізи картини ”Демон” Михайло Врубель зробив у Києві 1884-го. Вони мали риси Емілії Прахової. Завершив роботу 1890 року. Збереглися понад 40 його картин і малюнків з демонами ​

Сава Мамонтов 1895-го відправляє Врубеля в Петербург писати декорації до його приватної опери "Гензель і Гретель". Там він зустрічається з виконавицею головної ролі 27-річною ­Надією Забілою. Вона полонить його серце. Пише сестрі, якщо співачка відмовиться вийти за нього, накладе на себе руки.

Уся сім'я Забіл повстає проти шлюбу з художником зі скандальною славою й випадковими заробітками. Він любить випити й шалено розкидається грошима. Та Надія приймає його освідчення. Михайло Врубель дарує нареченій брошку з опалом і діамантами навколо.

Одружуватися їдуть у Женеву. Вирушають у подорож Швейцарією, Італією та Грецією. Повертаються до Харкова, куди Надію запрошує тамтешній оперний театр.

Художник Михайло Врубель і оперна співачка Надія Забіла одружилися 1895-го у Женеві. За шість років у них народився син Сава. Під час візиту до Києва 1903-го хлопчик помер від пневмонії. У художника почалося загострення нервового паралічу, втратив зір. 14 квітня 1910 року помер у Петербурзі ​

Чоловік займається оформленням сцени, розробляє зачіски та грим для дружини. Забуває про любов до Емілії Прахової. З творчості зникають демони.