Перша половина ХVІІ століття увійшла в історію України під знаком національного пробудження, яке передувало Визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького. У тому часі в Луцьку постало Братство милосердя, покликане обороняти культуру й духовність волинських теренів.

Широкий засяг діяльності братчиків-хрестовоздвиженців наприкінці  1628 року, фактично на початку другого десятиліття їхнього узаконеного функціонування, доповнився вкрай цікавою для нас сучасних «віршованою» складовою. І хоча причина міщанського римування у тому часі була сумною, сьогодні можемо з висоти майже чотирьохсот літ побачити як складали слова у поезію наші далекі предки.

Підставою до з’яви на світ цитованої тут збірки луцьких віршувань стала смерть пароха братського храму Воздвиження Чесного Хреста Іоана Василевича. Духівник переїхав до Луцька із польського Красноставу, тривалий час був активним парафіяльним священиком й братчиком. Закінчення земного шляху божого чоловіка безперечно засмутило міщан.

Втрата була направду великою, відтак у дар-шану «мужу чесному» вони упорядковали та видали у мандрівній друкарні Павла Домжива Люткевича-Телиці «Лямент по отцю Іоану Василевичу, написаний в Луцьку року 1628-го». Слізливі вірші на честь небіжчика показують обізнаність лучан із Святим писанням, демонструють рівень мовної освіченості славетних луцьких городян. Водночас особливої уваги, вважаємо, заслуговує засвідчена у збірці здатність братчиків до написання анаграм.

Один із таких віршованих творів, вміщених у збірці під грецькою назвою «Короніс» («Вінок»), пропонуємо увазі ласкавих читальників нині:

 

«Іж бим дОвг віддАв, хотяж Не
в істНє дойшлім віку
ВлАСне прИйшоЛ крЕс, ВИнний
кождому Чоловіку
СлаВлЯчи ж ЩирЕ: смертНий НапИтоК приймаю
БРАТ, чеСТних ВАс, всЛУх
ЦерКОв, всіх друГОв жегнаю»

 

 

***

довг – борг;

істнє дойшлий – цей, теперішній;

жегнати – прощатися, тут – шанувати, прощаючись.